Жінка-УКРАЇНКА

Кицька

Кицька вмивалася. Лапкою, неначе пензлем, старанно виводила по мордочці, раз по раз витираючи свою заспаність. Здавалося, її ніщо не цікавило, окрім власної краси. Однак лукавим поглядом вона спостерігала за горобцями, які, незважаючи ні на кого, вперто сварилися за шматочок хліба. Вмита красуня отетеріла від нахабства забіяк, коли побачила, як у неї з-під носа викрадають сніданок. Мить, і її лапка-пензлик перетворилася на миротворчий інструмент. 

Горобці стрепенулися від несподіванки, видихнули переляк і розлетілися врізнобіч, залишаючи втрачені надії на легку наживу. Та звідки було їм знати, що порух Кицьки – то був добрий знак їх примирити?

Роки збігають водою... Все частіше в думках повертаєшся у світ дитинства, напоєний батьківською любов'ю, матусиною наукою, татусевою мудрістю. До цих пір у закутках душі бережеш чарівний світ традицій, а на великі свята витягуєш їх зі скрині пам'яті й вони оживають родинною колядкою чи гаївкою, смакують кутею чи виграють-усміхаються спеченими пасочками, а чи відлунюють посівальними.

І вірю, чим більше засіватимуть на Василія, тим рясніше збиратимемо на Іллі, чим більше буде щедрих побажань, тим світлішим буде рік прийдешній. Випещую кожне слово, думку, а вже коли випадає вільна хвилинка, тоді руки й душа тягнуться до вишиття, яке дарує душевний спокій, а на полотні народжується-програмується доля.