Гаврилюк Надія

Любов – на денці всіх понять

Богдан Дячишин. Думне слово Богдана Смоляка. – Львів: Апріорі, 2017. – 88 с.

У новій книзі Богдан Дячишин подав есеї, що їх написано за книгами Богдана Смоляка «Словник мовчання» (2010, поезія), «Альпінарій» (2016, афоризми) й «Віднайдене місто» (2014, роман). Усі ці розмисли об’єднано словом, якому обидва Богдани надають і надлексичного значення, запрошуючи читача зазирати у словник і вибудовувати власні контексти.

М. Гайдеґґер каже, що «мова – це дім буття». Кожна мова творить осібний дім буття, тому, зрікаючись рідної мови, людина руйнує власний дім буття, перестає бути собою. Власне, просто перестає бути. Асимілюється з іншими народами, аби мати позірні переваги. Змінює бути на мати, збіднюючись духовно.

«Наслухаю голос вітру»

Богдан Дячишин. Крихти живого часу Андрія Содомори: есеї – К.: Ярославів Вал, 2017. – 104 с.

Вцілілій миті тій нема ціни,
Бо час одлуння втрати:
він – це ми (Андрій Содомора)

Крихти живого часу – дуже містка назва. Коли зважити на епіграф до книги (взятий за мотто відгуку) – людина тотожна часові, бо є міцно вкорінена у власний життєвий час. І хоч людина завжди перебуває в просторових координатах, нині вона значно менше вкорінена у простір, ніж у минулому чи позаминулому столітті. Людина тепер – homo viator, людина мандруюча. Вона має поживу для очей і розуму, але потребує також поживи для серця. Потребує у вирі мандрів не стати поверховим глядачем, але зберегти враження, які протривають у часі, а, якщо вийде, то перетривають час. Щоб мандрівка була прощею – до минулого, до інших – а, отже, і до себе.

«Нев’янучий квіт» України – Віра Вовк

(Віра Вовк. Нев’янучий квіт. Ріо-де-Жанейро. – 2017. – 114 с.)

Письменниця, Жінка-Українка – яка вона? Ерудована, зі світовими овидами творчості; принципова, життєлюбна, невтомна, жертовна для тих, кому належить її любов. Саме такою є Віра Вовк – духовна спадкоємиця Лесі Українки та Олени Теліги, хрещена доня Митрополита Андрея Шептицького. Її пісня неповторна за силою, потужна за образністю, завжди пізнавана, але щоразу інша. Справжній нев’янучий квіт, який дивує, зачаровує, воскрешає, показує звичне у незвичному світлі.

«Нев’янучий квіт» – цьогорічний поетичний дарунок Віри Вовк, виплеканий під спекотним небом Бразилії з думкою про Україну.

Їй було велено летіти за журавлями,
За сонцем нагріті кучері хмар,
Молитись до чорної Богородиці
В незнаними зорями вишиту ніч,
І сіяти жито серед колючих аґав («Чужинка», С. 21)

Безмежно мале – безмежно велике

Діалог зі сторінками книги: Богдан Дячишин. Пережите-перечитане –  К.: «Ярославів Вал», 2016. – 264 с.

«Значення безмежно малого безмежно велике» (Луї Пастер).

Кажуть – прийняття визволяє. Ні. Визволяє лише прийняття істини. Якщо я приймаю чиєсь нашіптування, що я «невдаха» – це мене лише поневолить і зневолить.

Кажуть – прийняття визволяє. Одначе, якщо констатую розумом, що чогось не здатна змінити – це не означає справжнього прийняття. Болить серце і бунтує проти безсилля. Проти відчуття безпорадності та самотності. Лише коли вірю, що Бог піклується про мене, не чуюся одиноко і по-справжньому приймаю будь-яку непросту ситуацію.

Книга року 2015 ‑ версія спілки письменників

25 лютого 2016 у Будинку письменника України відбулася церемонія нагородження лауреатів премії Книга року 2015 «Глиняний кіт» за версією Національної спілки письменників України.

Визначення переможців кращих книжок 2015 року у номінаціях: «Поезія», «Проза», «Драматургія», «Критика, літературознавство», «Публіцистика, есеїстика», «Художній переклад», «Дитяча література», «Антологія» тривало до 1 лютого 2016 року.

Експертами конкурсу Книга року 2015 «Глиняний кіт» були представники Національної спілки письменників України, Інституту літератури НАН України ім. Т.Г. Шевченка, Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, Національного музею літератури України і газети «День»: Олександр Астаф’єв, Надія Гаврилюк, Валерій Герасимчук, Володимир Даниленко, Карина Дорошенко, Павлина Дунай, Наталія Єржиківська, Світлана Кравченко, Вано Крюгер, Василь Трубай, Лілія Чорна, Мар’яна Шаповал, Станіслав Шевченко.

Об'єднати вміст