Творчість

Прозові твори Ірини Мацко

Дверна ручка

Вечір. Сутінки. Моросить зажурений дощ, кидаючи на вікна холодні сльози. Я стою біля вхідних дверей та дивлюсь на маленьку дверну ручку у якій, здається, зараз усі мої думки та переживання.

... Я образила тебе. Не бажаючи цього. Ненавмисно, та все ж образила. Лише одне слово, а як глибоко та боляче воно може вразити. І ось тепер я прийшла просити тебе лише про одну річ, яка для мене стала найважливішою. Я прийшла просити твого вибачення.

Любов Долик. Дзвінок

Ці гудки такі довгі, наче темні безпросвітні коридори. Ідеш напомацки, а темінь ніяк не закінчується, ідеш, ідеш… «Та візьми вже телефон, візьми!» – волає твоє нутро, воно починає плакати, скімлити, як жалюгідне мокре цуценя, покинуте під смітником у дощову погоду. «Візьми телефон, прошу тебе, візьми» – губи твої не ворушаться, то ворушиться прохання десь у животі, під останнім рядом ребер, і ти забуваєш, що переходиш дорогу, що треба бути уважною, дивитися на світлофор, вважати на машини.

– Алло!

Ба-бах! Блискавка? Постріл? Чи то тролейбусні «роги» злетіли зі своїх дротів?

Мініатюри Слави Світової

ІНФАНТА

Давним-давно жила на світі маленька Інфанта*. Аристократично пхинькала, коли була не в гуморі. Смакувала вівсяну кашу зі срібної ложечки, а на десерт полюбляла груші у карамельному соусі. По обіді вона засинала на високих пухких перинах під заколисуючі мотиви віденських вальсів. І кожного дня прогулювалася околицями міста в надії зустріти свого маленького Принца. А зустріла – Пастушка. Там, на безкрайніх смарагдових луках королівства, він пас неслухняних поросят і майстрував чудернацькі свистунці з червоної глини. Замурзаний Пастушок настільки сподобався Інфанті, що вона залишилася з ним назавжди. Удвох вони крутять поросяткам хвостики і частують одне одного стиглими медовими грушами. Дарма, що без карамельного соусу.

14 травня - День народження Великої Українки - пані Слави Стецько

Анна Багряна

ДОРОГА НА СХІД

(Уривок із повісті для дітей «Ґеня»)

Євгенія-Ганна Музика росла дуже допитливою. Її цікавило геть усе: і чому Чорне море називається Чорним, і чи направду воно таке велике, як про нього розповідають. Не раз запитувала старших родичів – з усією дитячою щирістю: як так може бути, що українці є, а України на мапі світу немає? Ніхто не знав, якими словами пояснити все це маленькій дівчинці. Добре, що в Романівці була своя “Просвіта” з читальнею. А з книжок можна було дізнатися про все – і про море, і про Україну, і про цілий світ!..

Посвята любій мамі

«Мати! Мама!» – це магічне слово,
Вічне й неповторне, наче світ,
Символ віри, правди і любові.
Йде від Жінки давній  родовід.

Рідна мамо, мамочко, матусю!
Я тебе ціную і люблю!
Я за тебе Господу молюся,
Радість й біль з тобою розділю!

Ти зі мною поруч, моя мамо,
В дні щасливі і у дні важкі.
Ти розрадиш тихими словами,
Пригорнеш до теплої руки.

Оксана Аніщенко. Достукатись до сердець

ПРОБЛЕМА В НАС САМИХ

Депресія – хвороба чи міф? Чи може, просто наше виправдання? Виправдання усім нашим, нами ж вигаданим проблемам, нашій байдужості до всього, бездіяльності нас самих? І як часто ми чуємо: «Вибач, мені зараз не до тебе, не до твоїх жартів, не бачиш в мене депресія, мені погано на душі…» А що ж ти сам зробив для того щоб, тобі стало краще? Агов?! Люди, ми ж самі робимо собі складнішим життя! Вигадуємо якісь проблеми та забаганки:

Відео Лілії Климчук

«Goodbay». Музика Ігоря Осипенка (DJ JEDY). В кадрі Лілія і Єгор Климчук (Lelio).

Поезія Валентини Попелюшки

Із циклу "Кохання зрілої пори"

На вечорницях у любові

Хвилюють пахощі бузкові,
Немов у юнії літа.
На вечорниці до любові
Душа запрошення пита.

А мудрість, мов сувора мати,
Ту душу сварить і трима,
Та руки прагнуть обіймати,
Хоч на волоссі вже зима.

О, мудросте моя дбайлива,
На волю душу відпусти,
Бо я закохана й щаслива,
І є для кого ще цвісти.

Дозволь ділити кожну днину,
І бузу цвіт, і зелень трав,
Із тим, кого в тяжку годину
Для щастя Бог подарував.

 

Мов яблука перед Спасом

Об'єднати вміст