Творчість

Анастасія Дмитрук: «Ніколи ми не будемо братами»

На порталі «Жінка–УКРАЇНКА» ми публікуємо матеріали українською мовою. Проте для цього твору вирішили порушити політику порталу. Мова про вірш «Ніколи ми не будемо братами», який написала Анастасія Дмитрук у зв'язку з російською анексією Криму. 19 

Цей кліп — вірш у виконанні авторки, з'явився в мережі 19 березня 2014, а вже 11 квітня подолав межу у 1 млн переглядів.

Литовські музиканти спільно з хором Клайпедського музичного театру записали відеокліп. З часу завантаження 3 квітня 2014 до 14 квітня 2014 цей кліп також був переглянутий більше мільйона разів.

Поезія Зої Кучерявої

Голосила навзрид барикада

Київ. Революція. Зима 2013–2014.

1

Нарекли Пілатом

Одягайте, хлопці, камуфляжі
І візьміть набоїв про запас,
Постріляйте друзів учорашніх,
Бо вони повстали проти нас.

Проти мене.
               Влади хочуть, слави?
Хочуть перевибрати главу?
Як захочу, то продам державу.
Я її «розсиплю, розірву».

Обзивають злодієм проклятим
І несуть усяку каламуть.
Нарекли мене якимсь Пілатом,
А його моїм ім’ям вже звуть.

«Біда ніколи не прийде одна…»

Біда ніколи не прийде одна –
Сім бід по світі за собою водить.
То не біда, що в косах сивина,
Як є душа, що розуміє поряд.

Як поруч є синів міцне плече,
Чи доньчині надійні теплі руки.
Біль самоти тоді не так пече,
Стають коротші місяці розлуки.

Як вирахувать мамине тепло,
Чим виміряти татові тривоги?
І хоч би скільки років не пройшло –
Батьки дітей чекають край дороги.

Спаси їх,Боже, бідам всім на зло!
Не дай батькам зазнати смертну муку!
Щоб їм на схилі літ не довелось
В чужих людей випрошувать притулку.

Тетяна Іванчук

Поезії Уляни Дубініної

* * *

Не плачте, мамо... Я - в Небесній Сотні... 
Я за Вітчизну голову поклав... 
Я знаю, мамо, гірко Вам сьогодні - 
Я ж бо живим вернутись обіцяв... 
Не вийшло, мамо... Снайпер вцілив в серце... 
Світ почорнів... І зупинився час... 
Пробачте, мамо... Мусив я померти, 
Бо Україна лиш одна у нас! 
Прощайте, мамо... і простіть, благаю, 
Що так невчасно світ цей полишив... 
Я шлю Вам, мамо, вісточку із раю... 
Я дуже, мамо, дуже Вас любив... 

23.02.2014 

 

Поезія Вікторії Рутковської

Минуло 40 днів, як на вівтар свободи поклали своє життя хлопці з Небесної Сотні. Світла їм пам’ять і вічний спокій! Разом зі свічкою й квітами на місце загибелі Воїнів Світла я кладу і цей вірш.

 НЕБЕСНА МУЗИКА – НЕБЕСНІЙ СОТНІ

Небесна музика звучить…
В жалобі ангели співають…
Життя мінливе – тільки мить
Із вічністю нас розділяє…

Ще вчора ви були живі…
Кохали, плани будували…
Судився ж вам недовгий вік –
Домівкою вам небо стало…

Ген - ген курличуть журавлі:
«Небесній сотні слава! Слава!»
А ми лишились на землі
Продовжувати спільну справу.

Вірші Інни Булько

Вишня

Білим цвітом весна коси заплела,
Наречена-вишня квіти одягла.

І минулу весну якось пригадала - 
Дівчина-красуня зустрічі чекала.

Ти прийшов козаче, тільки ніч упала,
Знову зоря ясна в небі запалала.

Та кохання пісня усю ніч лунала,
Закоханих цвітом вишня посипала.

До світанку молоді милувалися,
Гаряче та ніжно цілувалися.

Тільки промінь сонця починав блищати,
Як козак поїхав землю захищати.

Авторські шоломи - писанки нового часу

У письменниці Міли Іванцової, яка від початку Майдану бере активну участь у його житті (навіть в найнебезпечніші хвилини), є цілий фотодоробок розписаних шоломів. 

«У Різдвяну ніч, - розповідає вона, -  зайшли ми з донькою в приміщення КМДА, роздивлялися, фоткали, аж раптом біля сцени побачили за столом людей, які... розмальовували шоломи! Звісно, почала знімкувати. А нам запропонували - можете й самі долучатися!
Ооооо! :) То направду було найдивовижніше Різдво в моєму житті!
Ну, а після того понеслося - то для виставки в КМДА, то для знайомих хлопців з Майдану як свого роду оберіг... Цей процес став свого роду терапією у найважчі дні зими...

Іванна Стеф'юк. Інтимна лірика

****

Тут пахне м’ятою, і ніч куди гостріша,
І зріє тиша, капає на лист…
Багато неба – хочеться ще більше –
А хмари дві – ну ніби обнялись.

Так тепло в думці – знов тебе згадала,
І ніч тепліє – капають зірки.
Я на долоні квіти розіклала –
По дві теплюстки падають з руки.

Не спиться зовсім – певно, то від м’яти,
І тепла-тепла молода трава…
Не поспішай цю ніжність допивати –
Хай крутиться від ночі голова…

 

Проза Людмили Чечель

Не вірю...

Мамусю, вони знову прилетіли. Горлиці сіли на воротях, про щось лагідно вуркочуть. Притулившись один до одного, птахи пильно розглядають наше подвір’я. Я сиплю пригоршню зернят, які губляться у вже прив’ялому споришевому килимку. Пара сизокрилих обережно спускається на землю. Знаю, вони чекали, коли ти обізвешся й лагідно попросиш до двору… Вони сумують за тобою, як і я. Наш двір за мить осиротів. Ось і ластівки шугають, шукають твій силует. Одна вмощується на гілочку кліматіса й тужно дивиться… Якось, мамусю, ти запитала мене: «А ти знаєш, про що вони думають?»

Об'єднати вміст