Жінка-УКРАЇНКА

Юрченко Євгенія. Теперішні: проза. – Вид. О.О. Євенок. 2019. – 64 с.

Це неможливо назвати ознакою абераційної доби, якби навіть і дуже праглося. Здається, що в усі часи поетки намагалися залишити свій слід у прозі. Приміром, Оксана Лятуринська написала чимало чудових етюдів та мріяла про епопею на взір «Волині» Уласа Самчука. Прозу і поезію поєднують у своїй творчості Віра Вовк та Емма Андієвська, які живуть поза межами материкової України. Та й у їхньому рідному краї сув’язь приваблює: Наталія Білоцерківець, Любов Голота, Теодозія Зарівна… Взялися за прозові пера й дещо молодші: Леся Романчук, Леся Степовичка, Ольга Яворська… Їм на п’яти буквально наступають ще молодші: Ольга Атаманчук, Ірина Баковецька, Зоряна Замкова.

Уривок із роману «Мені байдуже, що люди скажуть»

Розділ 1. 

Маленька Орися сиділа навпочіпки над грядками з морквою і думала свою дитячу думу. Полоти моркву вона не любила чи не найбільше з усієї домашньої роботи. Тоненькі пальчики вибирали зілля і проріджували щільні рядки моркви, залишаючи між рослинами віконечка. Орися повільно просувалася, тихенько щось мугикаючи собі під ніс, інколи зітхаючи, бо кінця-краю тим рядкам не було видно. 

Ігор Фарина: Візії: вибрані рецензії. Тернопіль: Золота Пектораль. 2019. – 72 с.

З Ігорем Фариною я знайомий вже давно, але правда – лише заочно. Більше спілкуємося за допомогою електронної пошти та мобільного телефону. Нещодавно, а якщо бути точним, то на початку жовтня познайомився ще й з його творчістю, прочитавши книгу «Любов у негоду», що одержала Всеукраїнську премію імені Василя Юхимовича. І тепер – «Візії». Взявши до рук нову книгу галичанина, і, перегорнувши кілька сторінок, одразу можна сказати, що автор зробив справді гарну роботу. Адже мова йде про книгу вибраних рецензій, що побачила світ нещодавно у тернопільському видавництві Володимира Погорецького «Золота пектораль». Дванадцять прочитаних ним книжок і альманахів лягли в основу невеликого дослідження, що дають розлогу уяву про пошуки сучасних українських літераторів, які працюють у різних жанрах. І це тоді, коли наша література так потребує кваліфікованої критики й змістовного аналізу.Адже критик є достатньо реальним посередником між письменником і читачем. Його судження й аналіз досить важливі для них, бо, як вважав Михайло Коцюбинський, не відаєш, «що даєш зерно чи полову». Та й не «часто одні письменники пишуть про інших». «Деколи, – як вважає саме пан Ігор, – письменники через елементарні заздрощі не читають колег. «Допомагає» і книгорозповсюдження: нині неможливо отримати бажаний друк для створення цілісної картини певного літературного явища». Отож я впевнено скажу, що книга актуальна і надзвичайно потрібна, аби зорієнтувати насамперед читача і показати автору ті чи інші достоїнства чи прорахунки твору.Відчуваю, що це не проста робота. Критик має бути надзвичайно самодисциплінованим і відповідальним та мати неабияке підгрунття, щоб не тільки читати тексти, але й професійно вникати в контексти. Мати власні секрети, зрештою, й по-доброму ділитися ними.

(Анна Багряна "П’єси", переклад з української Димитра Христова, Мултипринт, Софія, 2019).

Найновіша книжка української письменниці Анни Багряної "П’єси", видана болгарською мовою в перекладі поета Димитра Христова, містить три короткі п’єси: "Боги вмирають від нудьги", "Рододендрон" та "Шовкова зоря".

Цікавою і викличною є назва першої п’єси – «Боги вмирають від нудьги». Авторка визначає її як «комедію на одну дію». Я б додав, що це «камерна» комедія на одну дію з чотирма героями – Соломією, Тарасом, Філософом і Пані.

Оксана Бондаренко

Володимир Даниленко. Клуб «Старий Пегас».  – Л.: Піраміда, 2019. – 252 с.

У романі Володимира Даниленка «Клуб «Старий Пегас»  є три наскрізні сюжетні лінії, одна з яких розповідає про імітацію творчого життя в літературному клубі «Старий Пегас», друга – про будні Міжнародного  університету культури і  третя – любовна лінія, про яку я, власне, і хочу викласти свої міркування.  

Головний герой роману – директор літературного клубу «Старий Пегас» Юлій Солодчук – підпрацьовує викладачем в Міжнародному університеті культури і там знайомиться з викладачкою Ганною Жебрій. Це ексцентрична особа, яка цікавиться східними практиками, вона вегетаріанка і любить багато подорожувати.  На початку знайомства молода жінка захоплюється екзотичним, як для свого провінційного і викладацького середовища, Юлієм Солодчуком, і як тільки в них розпочинається бурхливий роман, вона до нього холоне й захоплюється фотографом Жорою Колісником, якого не змогла втримати, бо він шукав заможну й активну жінку, що  зможе вирішити його проблеми. Ганна Жебрій живе у Ворзелі, і не любить щодня вставати о шостій ранку і їхати в переповненій електричці до Києва, бо не звикла напружуватись. Тож при першій нагоді, конфлікті в університеті, кидає роботу й живе з того, що через соціальні мережі шукає чоловіків для подорожей. Під час однієї з таких поїздок в Індію вона тікає від чоловіка, який фінансував її мандрівку, й прибивається до індійського ашраму.