Творчість

Проза Анни Шпилевської

Уривок із гуцульської містерії «Квітка папороті або квітка життя»

– Коли ти дивишся мені у вічі, то гой - цілий світ завмирає в тій миті. І зорі не милі тієї хвилі. І сонце сі не світит, шо най йому грець. А руки, наче ватними стают, тілько грій їх у теплому сяйви твого серця, шо сі стука, наче той молоток.

– А коли маю твоє серце в своїх долонях – то ніби рай стає на землі. І квіти мені не квіти,коли маю поруч себе ту Квітку, що сяє мені своїм теплом із небес.

Мавка насторожено оглянулась і ,жеби не видати себе,грішну та оманливу душу свою, що між світами загубилась і, тихо мовила,як відрізала, та з тою невловимою ніжністю, гой би любила си так, шо йо, не годна жити:

Відео Анни Шпилевської

На презентації дебютної збірки Анни Шпилевської "Симфонія хаосу" (бібліотека у Стрийському парку)

 

Пізня вишня

Пізня вишня / Л. Р. Гонтарук. — К.: Наш час, 2011. — 232 с.

Образною мовою і простими діалогами прозаїк Любов Гонтарук пропонує читачеві цікаві та романтичні образки сьогоднішнього, багатого несподіванками, життя. Через призму спілкування між автором і співрозмовником проглядається життєва мудрість і глибокі характери, фатальні епізоди і різниця в думках, мудрість і повага.

Усі новели пронизані теплими та сонячними кольорами жінки, матері, коханої. Автор розкошує в очікуванні дива, бавить око чистотою думки, чарує правдивим баченням світу і співпереживає!

Любов Гонтарук має мудрість тримати нас у полі зору своїх персонажів, ненав’язливо ділитися їхніми таємницями, і це, на нашу думку, їй вдається.

Завантажити книгу в  форматі PDF

Поезія Анни Багряної

ВТЕЧА

Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.

«Хай не згадують нас, хай забудуть, - шепочеш, - навіки».
Скам’янілих богів оминаємо: «Їм не молись!».
Де учора були – там прозоряться сльози на вікнах
і зривається крик, летячи в затуманену вись.

Проза Анни Багряної

ДАР

— Ромцю, благаю тебе, не мовчи, скажи йому, що це божевілля, що не можна зараз нікуди їхати, - говорила неголосно, намагаючись стримати непотрібні емоції, проте волога поволока вже затуманювала їй зір – от-от і розридається.

Жили-були дід та баба

(з циклу «Діла житейські»)

Сидять собі дід із бабою в холодочку, мовчать. Врешті баба не витримує:

– Діду, а про що ти мовчиш?

– Про мовчання.

– І що?

– Дуже…

– О, то ти – філософ…

Помовчали. Бабі не сидиться, починає знов розмову:

– Діду, а ти пам’ятаєш, якою гарною дівкою я була?

– Га?

– От глушман! А пам’ятаєш оту Тетяну чорнооку, до якої ти клинці підбивав? А вона перед дівчатами тоді над тобою насміхалася!

–- Брешеш! – аж підскочив дід. – Та вона любила мене аж-аж-аж!

– А, то ось воно що! А я, дурна, заміж за тебе вийшла.

Анекдотчик

(з циклу «Діла житейські»)

Здається, Микола народився для анекдотів: хитрувато-добродушний вираз обличчя, відстовбурчені вуха, ніс-картоплина. Ще й не починає розказувати, а слухачі сміються. Де збереться гурт, там чути регіт. Хто там і нашкребе в пам’яті який анекдот, а Микола сипле і сипле їх, мов із рукава. Видавши чергову порцію гумору, сидить статечний і серйозний, погладжуючи вуса.

Сьогодні Скорики чекають гостей. Жінка Галя наставляє чоловіка:

– Ти ж дивись, про тещу анекдотів не розказуй. Досить мені вже слухати, як ви гавкаєтесь.

– На своїх не гавкають, зі своїми лаються, – глибокодумно каже чоловік, піднявши пальця вгору.

– Ти хочеш, щоб у мами тиск піднявся?

«Біле мовчання…»

Для Надії Нікіфорової, за її власним зізнанням, мотивом створення портрета Тараса Шевченка стало власне постійне відчуття присутності митця поруч: його постаті, літературних героїв, зокрема тих, які є носіями високих моральних чеснот.

Художниця влучно визначила: «…він підказував мені рішення в різних ситуаціях, виховував мої почуття». Останнє мені особливо впало в око як досліднику питання впливу постаті Великого Кобзаря на становлення свідомістних процесів в українському соціумі.

Надія Яківна в черговий раз доводить, заперечуючи тим самим посилені останнім часом антишевченківські висловлювання у сучасному інформаційному просторі, що Шевченко, як знакова постать, залишається незмінною духовною цінністю для тих (незалежно від етнічного походження), кому є близькими такі поняття як толерантність, духовність, історична пам’ять, неперервність поколінь, повага до минулого, любов до батьківщини, як до місця народження і як до явища національно-культурно-історичної специфіки.

Поезія Юлії Качули

* * * 

Підняла душа білий стяг,
Закривавлена скутками бою.
Він обрав необтяжливий шлях,
Залишивши уламки болю.

І затьмарює розум сплін - 
Він чужий і ним буде повіки.
І тепер лише часу плин -
Від душевних порізів ліки.

В нього знову своє життя,
Не її Оріона він зірка.
Від чужої плоті чуття
Розливають бажання по жилкам.

Кажуть, все курує любов,
Закохатися треба без тями!
Тільки мляво колишеться кров,
Не щасливлять любовні звитяги.

Позабути, закреслити все,
Наче сон, наче огріх в посланні.
Знов на крилах життя понесе
Без образ, без нудьги і страждання.

Поезія Наталії Крісман

ДО ВИТОКІВ!

Із очима душі відкритими
Просіваю думки крізь сито я,
Мої витоки, твої витоки,
Ще невидимі стіни доль.
Чи ми снами колись наситимось?
Чи душа мрії вічно питиме?
Мої витоки в твої витоки
Об'єднати в одне дозволь!

Недовивчені нами істини
Під вітрами недолі вистоять,
Бо усе, що удвох замислили -
Оживе, як сніги зійдуть.
Ти повір - я навчусь, я плистиму,
Зазвучу в піднебессі піснею,
І кометою променистою
Нам осяю до щастя путь!

Слово, воскресни з праху

Автор віршів: Наталія Крісман читає: Наталія Крісман.

Кадри з фільму: Невідома Україна, Київнаукфільм, 1993. Звук: радіо Дзвони,  монтаж Андрій Гарін.

 

Об'єднати вміст