Жінка-УКРАЇНКА

Напередодні Новорічних свят у Винниківській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті (Львівська область) відбулась презентація мультфільму, який учні цього навчального закладу намалювали на казку відомої української письменниці з Дніпра Еліни Заржицької «Про Пищика-молодця, школи «Сакура» бійця». В анімаційній версії вона називається «Хоробре мишеня». Сценарій до цієї казки отримав особливу відзнаку журі ІІІ Всеукраїнського конкурсу сучасної радіоп’єси «Відродимо забутий жанр» (Київ).

У Винниках мультфільм презентували з японськими титрами – гідно підводячи підсумки 2017 року, який Указом Президента України П. Порошенка визначено Роком Японії в Україні.

Озвучили стрічку діти з Дніпропетровської обласної загальноосвітньої санаторної школи-інтернату № 3. Переклад японською зробила дніпровська японознавець Катерина Сударська.

У Дніпрі відбулась презентація другої книги трилогії «Скарби Примарних островів» письменниці, журналіста, кандидата філософських наук – Наталії Дев’ятко, лауреата престижних літературних премій та переможця міжнародних і всеукраїнських конкурсів. Нагадаю, що у 2017-му році наказом Міністерства освіти і науки України «Скарби Примарних островів» було рекомендовано для вивчення у 9-му класі в програмі з української літератури.

«Кохана Пустельного Вітру» – нетипове українське фентезі, що розповідає про морські пригоди, піщані й крижані пустелі, нескінченні шляхи, і незабутні подорожі.

– Наталіє, а як ти відчуваєш: в тобі більше від письменника чи від науковця?

Складно сказати... Я реалізуюся в обох сферах і не уявляю свого життя ані без письменництва, ані без науки. До того ж вони насправді один одному більше допомагають, а не суперечать.

Письменник повинен мати розвинену інтуїцію, яка неабияк стає у пригоді, коли займаєшся і науковими дослідженнями. А науковець – це логік, людина, яка чітко розуміє, що таке причинно-наслідкові зв'язки. І повірте, це надбання також дуже важливе для письменника, щоб розуміти, що і чому відбувається у його світі саме так, як автор це бачить.

У Дніпропетровській Центральній міській бібліотеці відбулася презентація Всеукраїнського освітньо-культурного проекту «Рідний край у словах і барвах».

Проект замислювався як всеукраїнський, але в процесі подачі робіт набув статусу міжнародного. З поданих творів було обрано близько ста від 54 авторів з Києва, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Луганської, Львівської, Полтавської, Рівненської, Тернопільської, Хмельницької і Чернівецької областей, а також з м. Нетанія (Ізраїль) і м. Сіфорд (Вірджінія, США).

Далі до проекту долучилися школярі і студенти. До віршів, оповідань і кількох повістей сучасних українських авторів було намальовано понад 200 ілюстрацій. Загалом обсяг самої електронної книги – 672 сторінки. Два розділи «Світ навколо нас» і «Барви України» адресовані дошкільникам і школярам молодшого шкільного віку, розділи «Людина і Природа» та «На порозі майбутнього» – для середнього і старшого шкільного віку. Загальний час озвучення книги складає понад 10 годин аудіозапису. Також за мотивами творів було створено 5 анімацій.

4 лютого 2016 року у Дніпропетровській Центральній міській бібліотеці відбулася  презентація нової книги рецензій Ольги Рєпіної «НАШ ЗАСІБ МАКРОПУЛОСА». На презентацію завітали Голова Спілки письменників у Дніпропетровській області письменник Володимир Луценко, поет, член НСПУ – Анатолій Шкляр, дитяча письменниця, член НСПУ та НСЖУ – Еліна Заржицька, письменниця, член НСПУ та НСЖУ – Наталія Девʹятко,  письменник Дмитро Бондаренко, поет Людмила Некрасовська та інші.

Захід було організовано завдяки адміністрації бібліотеки, а особисто – директору Ларисі Савран та заступнику директора  Наталії Шелест.

Марина Павленко

Книжка Наталії Дев’ятко «Легенда про юну Весну» має всі необхідні риси для приваблення юного читача. Гарно зверстана Аллою Марковською, красиво проілюстрована Юлією Даніленко, ошатно видана й компактна.

Інтригує і жанр (судячи з усього, це повість-фентезі), і – сюжет: діти втекли з табору літнього відпочинку, щоб зустріти схід сонця на морі. Визначення віку дітей як такого, «коли вже закохуєшся, та ще не знаєш смаку підлості», – дає нам підстави гадати, що це, імовірно, клас четвертий-шостий. А також – настроює читача на «лав-сторі»: два хлопчики, дві дівчинки, які всі є давніми друзями, плюс новачок серед них, він же і – «чужак» – дорослий табірний вожатий Валентин. Оскільки очі у того Валентина то «блакитні, як вечорове море, такі ж глибокі й безжалісні», то – «сіро-блакитні і зовсім не бездонні», – читачеві обіцяють щонайменше те, що коли не обидві, то одна з дівчат неодмінно в нього закохається (масова закоханість школярок у молодого вчителя – явище традиційне). Дівчата й справді поводяться, як закохані: Христина – то ніяковіє, то підлещується, Анжела – бігає й вигукує, що вона птах тощо.