Ігор Калиниченко — історик, поет, колекціонер і популяризатор ретро-музики

Ігор Олександрович Калиниченко народився 1 січні 1983 в сім’ї робітників заводу «Мотор-Січ» у Запоріжжі. Предки діда по матері (Горпиничі) переселилися з Полтавщини у село Успенівка Гуляйпільського району Запорізької області наприкінці 18-го століття. Бабуся по батькові Ніна Гориславець народилася у селі Красногорівка Великобагачанського району Полтавської області. Її родина покинула село в 1933 році, рятуючись від Голодомору, і оселилася під Запоріжжям. Ігор до 19-ти років кожне літо жив у бабусі по матері Лідії Горпинич в селі Любицьке Новомиколаївського району Запорізької області, що мало величезний вплив на його творчість та розвиток особистості. З 1990 по 2000 р. навчався у загальноосвітній школі № 60 м. Запоріжжя. У 2000 році поступив на історичний факультет Запорізького національного університету, який закінчив 2005 р. з освітньо-кваліфікаційним рівнем "спеціаліст" (спеціалізація - новітня історія України). Далі, протягом 10 років, змінив кілька професій, зокрема працював страховиком, продавцем, комірником, охоронцем, експедитором і навіть робив надгробні пам'ятники. У 2014 році за сімейними обставинами переїхав до Івано-Франківська.

Поетична творчість

Ігор Калиниченко пише вірші з 1996 року. В 2008 р. у видавництві запорізької “Просвіти” вийшла перша його збірка “Зоряна дорога”, до якої ввійшли найкращі поезії періоду 1998–2008 рр. Основні мотиви творчості – українська природа, рідне село, любов до матері, Вітчизни, коханої. Продовжуючи традиції співців запорізького степу Василя Лісняка, Василя Діденка, Григорія Лютого, Івана Доценка, Олега Гончаренка, Івана Сухаря, Любові Геньби, маючи гуляйпільське коріння (троюрідний дід Ігоря – поет Анатолій Горпинич), він наразі є чи не єдиним молодим поетом Запорізького краю, що пише на сільську тематику. Друкувався у запорізьких та київських виданнях, зокрема в альманахах “Яблуко спокуси” , “Слава нації! Смерть ворогам!”, “Зачаруй мене тремом кохання”, “Махаон”, у газеті “Верже” та в журналі “Хортиця”, в Інтернеті (сайти “Поетичні майстерні”, “Севама”, “Гоголівська академія”, “Хата-читальня” та ін.). Був членом Запорізького обласного літературного об’єднання, тривалий час відвідував літературний клуб “99″ при Запорізькому національному університеті.

Вірші Ігоря Калиниченка легкі та музичні, то ж недарма ними зацікавилися композитори. Перші пісні народилися завдяки запорізькому композитору Валерію Томченку. Потім була пісня “Моя Україна”, написана співачкою з Симферополя Яною Моісеєвою, що вперше пролунала на двох концертах з приводу святкування Дня Незалежності України в Криму. Потім Ігор Калиниченко співпрацював з дніпропетровським композитором Володимиром Ярцевим та американським композитором українського походження Гаммою Скупинським (пісні "Квітка-Євгенія" і "Чарівні мальви").

Запорізькі поети Ганна Лупинос та Михайло Буряк рекомендували Ігоря Калиниченка до Національної Спілки Письменників України. У червні 2012 р. він став лауреатом премії облдержадміністрації для обдарованої молоді у галузі літератури.

Дослідник і популяризатор ретро-музики

У 2011 році Ігор Калиниченко заснував проект «Золотий Фонд української естради», у сферу діяльності якого входять: збір, систематизація і реставрація записів, а також фото-відео матеріалу; збір інформації про співаків, композиторів, поетів-піснярів, музикантів і про музичні гурти минулого століття; наукові дослідження з історії української естради 1930-1990-х років; популяризація української пісенної спадщини.

Інтернет-частина проекту включає однойменний сайт, сайти пам'яті Назарія Яремчука та Раїси Кириченко, інтернет-радіо, відеоканал на Youtube, клуби любителів ретро-естради в соціальних мережах «Фейсбук» і «Вконтакте». Сайт «Золотий Фонд української естради» присвячений найкращим українським співакам, композиторам, поетам-піснярам та колективам (ансамблям, гуртам, хорам, дуетам, тріо) 1950-1990-х років.

 

* * *

Мої діди в УПА не воювали,
Мій батько української не знав.
Але я завжди, щоб там не казали,
Козацький прапор високо тримав!

В моїм селі квітує буйно суржик,
А в місті мова Пушкіна живе.
Та я плекаю, мов чарівну ружу,
Вкраїнське слово, чисте й осяйне.

Ніколи не вдягав я вишиванки,
Мене не бачив злотоверхий Львів.
Але щодня, щовечора, щоранку
Живе в моєму серці рідний спів.

Кругом бур'ян й духовнії руїни,
Але без нарікань і каяття
Люблю я свою неньку-Україну
Усім єством, сильніше за життя!

 

На риболовлю

Ішов я з батьком у траві високій,
І так мені ввижалося в ту мить,
Що вереском розцвів у серці спокій,
А світ навколо стогне і гримить.

Крізь дивні нагромадження акацій
Світився синім полум’ям ставок,
І щось кричали круки-голодранці,
Гойдавсь на небі сонця образок.

Усе здавалось рідним і незвичним:
І глина, й очерету білий шум.
А сонях з пошматованим обличчям
Застиг, мов дід, в полоні сивих дум.

Дістали вудки, як мечі із піхов,
І вже стирчать настирні поплавки…
А день липневий диким степом дихав,
Торкаючись маленької руки.

2012

 

* * *

Вечірній степ, останній потяг,
Гарячих маків ураган.
Немов радар, дебелий сонях
Забратись хоче на курган.
Піду я в бік від залізниці
Через поля аж до води,
Де ловлять рибу зі стариці
Горбаті верби, як діди.
Де у гарячому серпанку
Цвіте солодкий молочай,
Де степ заварює щоранку
З пахучих трав зелений чай.
Тут зовсім рідко ходять люди
І не гуляла дзвін-коса.
Блищить вогнями, як на блюді,
Цнотлива райдужна роса.
Бринять струмків зелені кобзи,
Пирій доріжки простеля.
І так завзято гнуться лози,
Що аж підстрибує земля.
Рипить обвітрена дорога
В несмілім відблиску зорі,
І йдуть до неба, як до Бога
Тополь зелені ліхтарі.

2012

 

Весняний степ

Весняний степ. Курган. Трави зелені милі, 
І музика землі, що душу виверта.
В смарагдовім вогні дерева очманілі
Пірнають раз у раз в розбурхані жита.

Вечірній степ. Ріка. Останній подих сонця,
І хвилі на воді, як зморшки на чолі.
Вже місяць-одинак обкраяним червонцем
Духмяний цідить мед на сливи молоді.

Безмежний степ. Дуби. Неголена стежина,
Похнюплений ріпак скидає жовтий цвіт.
Просмолена зоря, терпка, немов ожина,
Палаючим хрестом ляга в мій теплий слід.

Праотчий степ... Журба 
Надвоє розкололась,
Застигла на квітках нев'януча сльоза.
Ти вічно у мені, як предків давній голос,
Я вічно у тобі, як вітер, як гроза!

2012

 

Поведу тебе в степ, галичанко

Поведу тебе в степ, галичанко,
Де свиріпа, як жовте вино,
Де літає сполохана чайка
Над віками, що зникли давно.
Де волошки, як згарища сині,
І схвильований петрів батіг,
Де бринить на дзвінкій мандоліні
Сірий жмуток червневих доріг.
Поведу тебе в сонячні луки
Під звучання зелених валторн,
Осокорів пошкрябані руки
Візьмуть нас у казковий полон.
І забродять, неначе Горгани,
Під настоєм реліктових трав
Степові невгамовні кургани,
На яких я дощі цілував.
Поведу до ставків повноводних,
Де, як море, шумить очерет,
Де вітрів затихаючий подих
Обпіка, мов черемховий мед.
І на темних мережаних кручах,
Де симфонія верб ожива,
Я казатиму щемно-жагучі,
Неприкаяно-ніжні слова.
Ти поїдеш - і вибухнуть ранки,
Розлетяться зірки по стерні.
Гріє серце моє вишиванка -
Твій дарунок останній мені.
І в далекій хатині карпатській,
Над якою смереки ревуть,
Ти колись пригадаєш зненацька 
Запорізьких криниць каламуть.

2012