Макаревська Світлана

Світлана Макаревська: "От вiзьму i повiрю, що любиш мене..."

Ось вже й День закоханих, а там і весна. І що б там не було, весни і кохання ніхто не в змозі відмінити! Кохали, кохаємо, кохатимемо, бо «все одно добро закохає зло». Особливо важливо це для тих хлопців, які сьогодні на війні. Хай кохання зігріє і збереже кожного з них. Будьмо щасливі!

ВЕСНА

Ще не тепло, та крига скресає,
довгождану вiтає весну.
I душа, як земля, воскресає
вiд зимового сну.

Помiж листям опалим торiшнiм
проростає зелена трава.
I надiя забута, колишня
навеснi ожива.

Запалю тихим вечором свiчку,
у глибокий вогонь задивлюсь,
загадаю бажання одвiчне —
на добро помолюсь.

I попрошу у Доброї Сили:
хай бiда у життi обмине
всiх, кого я люблю i любила,
i хто любить мене.

Хай їх доля хранить i голубить,
за минулим не буде жалю.
Хай нiколи мене не розлюбить
той, кого я люблю…

А весна хай життя прикрашає
i дарує нам знов
ту єдину, що нас воскрешає,
довгождану любов!

«Поетичну топоніміку» презентовано в Києві

Захід відбувся минулої суботи в приміщенні Національної спілки письменників України за участі авторів збірника про українські села і міста Галини Литовченко (підтримати письменницю приїхала її рідна тітка, якій 91 рік), Володимира Москвича, Олексія Могиленка, Лариси Омельченко, Валентини Павленко, Петра Паливоди, Юрія Пероганича, Галини Рибачук-Прач, Миколи Рудакова, Юрія Титаріва, Таїсії Цибульської, Тетяни Череп-Пероганич, Віри Шурман.

Модерувала захід редактор і упорядник збірника Любов Сердунич.

Про важливість книги, подібних до якої ще не виходило в незалежній Україні, говорили присутні на заході головний редактор газети «Культура і життя», краєзнавець, письменник Євген Букет,  відомий громадський діяч, голова Українського клубу Роман Кухарук, поетеса Світлана Макаревська, прозаїк і поет Сергій Цушко, доктор педагогічних наук, професор Ганна Онкович, історик, письменник Анатолій Горовий та інші.

Хто ми?

Відгримів Майдан. Відлетіла
Сотня душ у Небесний Вирій.
А за ними – свіжі могили
множить далі війна нещира.

На Донбасі – кров і руїни,
плачуть діти, бідують мами.
А в столиці – круті машини
із донецькими номерами.

Хтось на пенсію «розкошує»,
а в «еліти» свої забави:
той «хатинку» собі будує,
той дітей за кордон відправив,

хтось із Ради творить ристалище,
хтось вже банк тут новий відкрив.
В когось думка і досі витає ще
в сподіваннях на «русскій мір» -

«Згадати все». Про жертв Голодомору

П’ять останніх картоплин

Моя мама – Круцько Олена Калениківна, в дівоцтві Дзегалюк – померла в серпні 2007 року, а народилася у 1922-му в селі Шарлаївка Теофіпольського району Хмельницької області. Там і застав її родину – батька Каленика, маму Лукерію (Лікору) та молодшу сестру Надійку – голод 32-33-х років.

«Рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми...»

8 листопада, напередодні Дня української писемності та мови, члени «Літературного форуму» та шанувальники українського поетичного слова зібралися в затишній і завжди гостинній бібліотеці сімейного читання імені Садріддіна Айні, аби поспілкуватися, поділитися новими творчими здобутками, обговорити хвилюючі усіх проблеми в суспільному житті, зокрема, мовне питання.

Модерувала зустріч голова правління Літфоруму Тетяна Іванчук, яка розпочала його словами Василя Захарченка, про те, що рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів. 

Думки виступаючих дещо різнилися щодо української мови, але всі були спільні в тому, що саме українці повинні  бути господарями на своїй землі, щоб нас поважали як націю, як мудрий і мужній народ. 

Презентація, де було все - і біль, і сльози, і любов...

Друга книга поезій Тетяни Іванчук «Там, де небо землю обняло» з’явилася на світ цьогорічною весною. Але за збігом обставин, презентувала її поетеса сьогодні у бібліотеці сімейного читання імені  Садріддіна Айні (м. Київ).  І саме тому осінь, найулюбленіша її пора, не пошкодувала цього чудового дня ні тепла, ні сонця. Тепло було й у залі, де відбувалося знайомство читачів з творчістю авторки, яка своїми віршами викликала впродовж вечора масу різних відчуттів - і біль, і сльози , і любов.

Та й чи могло б бути інакше, коли кожне слово - від душі, коли кожен рядок - з пережитого. Але найбільше у віршах цієї авторки любові до рідних і близьких людей, до внуків, які прийшли підтримати бабусю, а внучка Катя зі своєю подружкою ще й почитала вірші присвячені саме їй, взагалі до життя.

Я виношую в серці слова

Відгук  на книгу  Тетяни  Іванчук  «Там, де небо землю обняло», Київ, 2015 р.,  (135 стор.)

«Я виношую в серці слова, як  дитину виношує мати»  -  ці  рядки  з вірша  Тетяни Іванчук містять два  найважливіші  слова, що характеризують і творчість, і особистість поетеси. Поезія Тетянина  щедра на кольори, настрої, тонкі  відчуття – вона « малює» свої вірші, як картини, влучними, яскравими, живими  словами. І основні з них, як на мене, це,  власне, «слово»  і «мати». Вірніше, «мати» - на першому місці. Бо те саме   «слово»  вона  народжує, як мати  дитину, а тоді відриває від свого серця і відпускає у світ широкий,  до людей.

«Війна» — добірка нових віршів Світлани Макаревської

ВІЙНА

Ось і скінчилося літо. Цього року воно проходило для мене під знаком війни, як власне і для всіх українців. Літо минуло, а війна продовжується. І що б ти не робив, де б не був, думки – там.

Літо вкладається між двома датами – неоднозначним Днем Перемоги і тривожним нині Днем Незалежності. Між травнем і серпнем написалися ці вірші, об’єднані поняттям і відчуттям: в і й н а …

Світлана Макаревська

 

ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ

Від сорок першого – до сорок п’ятого…
В спеку й мороз, дощ і туман,
був на війні рідний мій тато,
гвардії капітан.

Вийшов з оточення, вижив у пеклі –
артилерист, боєць.
Рани, контузії, зради і смерті…
От і війні кінець!

Ми про війну – міфи і правду –
чули від старших, батьків.
Мій про бої майже не згадував,
швидше забути хотів.

Звісно, вважав Перемогу великою –
мир вона людям несе.
Про героїзм не просторікував:
ворога били – і все.

Три покоління відтоді виросли –
дякуєм мирному дню!
Нащо ж сьогодні російському підлітку
«празнувать» давню війну?

Славити подвиг? А там було всякого…
Зброї убивчій радіти?
Мир – це єдине, чого треба прагнути,
це і пояснювать дітям.

Що ж залишилось країні, в якої
нині досягнень нема?
Молодь свою готувати до бою,
богом щоб стала війна –

брязкати зброєю, світ залякати,
бачити скрізь ворогів,
волю Господню не поважати,
взяти чуже, як схотів…

День Перемоги – свято священне
в тих, хто її здобував.
Вже відійшли вони в світ незбагненний,
звідки ніхто не вертав.

Але якби ми могли уявити:
ось вони – з нами, живі! –
впевнена: жоден із них своїм дітям
не побажав би війну розпалити,
долю майбутню занапастити,
душу скупати в крові…

«Стоїть бабуся…»

* * *

Стоїть бабуся – гривні у руці,
міркує: що собі на них купити,
на ці, останні… Пусто в гаманці,
а треба ще до пенсії дожити.

Вона віднесла ковдру на Майдан,
зігрітися – для хлопців, бо морози.
Ще спромоглася на бинти для ран
і на молитви, мовлені крізь сльози.

Скільки могла, на армію дала,
і ще б давала, та сказились ціни.
А в серці стільки болю і тепла,
тривоги і жалю за Україну.

«Ну, што – шипить їй дамочка в лице, –
в Європу захотєлось? Ідіоти!
Нє нравілся вам Яник – мол, подлєц?
А с нинєшнім откінєшь, бабка, боти!»

Присвята Надії Савченко

Світлана Макаревська

НАДІЇ

Є доленосні імена,
і тут нема питань:
вона – Надія, і вона
не зрадить сподівань.

Таких звичайних сподівань
про щастя на землі,
тих, за яких стояв Майдан,
під кулі хлопці йшли.

Вона не зрадить віру в тих,
хто справжній патріот,
і тих, хто у бою поліг
за правду, за народ.

Вона не дасть себе зламать,
я сподіваюсь щиро!
Їй допоможе все здолать
любов, надія й віра.

Тримайся, Надю! Ти – боєць,
тендітна героїня.
Шлемо тобі тепло сердець –
з тобою Україна!

Вистояти!

Серце болить неспинно – наче то рана:
знову дивлюсь новини з телеекрана.
Хоч зареклась вмикати, та не витримую…
Доки ж катам знущатись над Україною?!

Скільки сьогодні вбито, скільки поранено,
скільки сльозами обмито маминими…
Скільки в бою запеклім в лютій тій зоні,
скільки в земному пеклі – в дикім полоні…

Злість розповзається світом, Боже – ти знаєш! –
гинуть найкращі діти нашого краю.
Щось незбагненне коїться. Середньовіччя!
Тільки змінилася зброя, та не обличчя:

Відбулася презентація «Материнської молитви» у бібліотеці ім.Сайріддіна Айні

Сьогодні в столичній бібліотеці сімейного читання ім.Сайріддіна Айні відбулася ще одна презентація «Материнської молитви», книги поезій, яка побачила світ рівно рік тому і була присвячена Героям Майдану. 

Участь у зустрічі взяли автори збірки - Тетяна Іванчук, Світлана Макаревська, Тетяна Череп-Пероганич, а також поетеса і співачка з Дніпропетровська Олеся Чайка. Свою поезію прочитала киянка Ольга Золотаренко.

Об'єднати вміст