Двоє на майдані…

Не шукайте таємного змісту,
Просто доля, мов карта лягла:
Двоє хлопців зібралися в місто,
Двоє хлопців  з одного села.
Незіпсовані, сильні, красиві,
Їм обом ще нема й двадцяти,
Їхні мами ще зовсім не сиві.
Їх просили себе берегти…

І шляхи їх згубились в тумані,
Різні долі, як різні пісні…
Хто ж міг думати, що – на Майдані,
Знов зустрінуться раптом  вони.
Як від повені вруниться річка,
Так  зіткнулись – очима й чолом.
Та в одного в руках єврострічка,
А на іншому – чорний шолом.  

Двоє хлопців спізнались одразу
І від подиву вклякли немов.
Перший знав тільки волю наказу,
Другий з власної волі прийшов.
І дивились – не те щоб привітно,
Але злоби не знала душа,
Та між ними в ту мить непомітно,
Вже лягла неприступна межа…

І запахло в повітрі війною,
І накрила Хрещатик імла.
Та між тою й цією стіною -
Двоє хлопців з одного села!
І у темному мороці ночі
Ніби промінь з небес зазорів, -
Їм згадалися  мамині очі
І прощальні слова матерів:

«Там іконка в кишені сорочки,
Матір Божа на щастя лежить...
Бережіть себе в світі, синочки
І Вкраїну свою бережіть!
І ніколи нікому не дайте,
Щоб земля наша кров'ю спливла,
Пам'ятайте про це, пам'ятайте!!!
Ви ж бо хлопці з одного села!

Анатолій Матвійчук

Джерело: https://www.facebook.com