Жінка-УКРАЇНКА

Уривок із гуцульської містерії «Квітка папороті або квітка життя»

– Коли ти дивишся мені у вічі, то гой - цілий світ завмирає в тій миті. І зорі не милі тієї хвилі. І сонце сі не світит, шо най йому грець. А руки, наче ватними стают, тілько грій їх у теплому сяйви твого серця, шо сі стука, наче той молоток.

– А коли маю твоє серце в своїх долонях – то ніби рай стає на землі. І квіти мені не квіти,коли маю поруч себе ту Квітку, що сяє мені своїм теплом із небес.

Мавка насторожено оглянулась і ,жеби не видати себе,грішну та оманливу душу свою, що між світами загубилась і, тихо мовила,як відрізала, та з тою невловимою ніжністю, гой би любила си так, шо йо, не годна жити:

– Гой, лебідчику мій дорогий, як хочеться повернутись у той час та ту днину, коли щасливими були на землі. А у Бога просити щєстя  так тежко.

Ми ж щ– асливими були з тобов Квітано,гой так довго! Душі наші вже сім год по світу ходять, та все ніяк не найдут сі спокою.

Мар’ян і досі був закоханим у ту Мавку, що не давала спочинку ні днем, ні нощно, все світ показувала. Та й така ладна дівчина!

– Гой,молодчику мій, любчику мій… Та хіба ти думав, як топив мене в собі тою річкою,що згубила нас обох? Мої коси та твоя сорочка лише залишили сі в тетій воді, що гірською річкою вилася по долі твоїх рідних. А я, гой як давно тієї води не пробувала, як давно не літала у вітах тих мрій, що дарували на землі. Хоче моя душа спокою,а Пан Біг не прощає нам отого твого діяння - любови вічної, та не дає спокою нашим душам.

– Та шоби тая любов була пропала із твоєю долею,бодай ти вірна була мені довіку! Моє серце, що ні живе,ні мертве бродить закутками твоєї душі,теї темної,що темніше глибин Чорного Черемошу. Так си кохав тебе, що ледве потоку душу не віддав,та схаменувся і в останню мить ,коли плигав з душею твоєю ув воду… Молитву читав. "Отче Наш ", та й  побачив Бога Всевишнього, як Він простив мені наш гріх, си розплачую я  нині за нього  та й твої гріхи буду спокутувати .

– То ходім же на судний день, мій Соколе.

– Йо. Не можеш ти зі мною, моя квітко. На те воля не твоя.

Мавка чарівною прикидалась, а у серці – кинджал, що його у спину чоловіка впихнути хотіла, лиш би нагода си стрілась. На те відповіла Квітана медовим голосочком:

– Я чекатиму тебе,любчику мій. Хочу бути тя  жінкою не тільки тут, лиш  на небесах.

Квітана та Мар’ян вже сім літ витали між світами і коли добігли тих сім щасливих для них років - мусів вирішувати Бог. Мавка вирішила не силувати Меріема, най подумає собі хлоп, з ким хоче бути - чи тут, з нею… Чи там, на Небесах, лише  сам. То й невідомо було підступній спокусниці - куди Господь пошле. Йо, то було важко, йой важко сі рішити. Та був ще один спосіб вимолити у Бога прощення. На Андрія, як дівки гадали, підкрастися до них ззаду та хапати тую, якої і тіло й душа - чиста, наче листок. Тікати,що є сили, манити її за собою. А тре було то сі вдіяти лиш у образі красивої пані в червоних коралях та з червоною запаскою. Та шоби вона свою душу занапастила замість Мавки. І тоді Мавка зможе перевтілись в просту смертну дівку і померти в нормальний спосіб вкінці не свого дівування, а  молодости своїх правнуків. Себто в глибокій старості й душу свою у церкві та Лаврах почистити. Та то зробити не просто,йо, як не просто. Що розлюбила легіня Меріема Мавка, то й не думала, як то  з ним сі втрапит,лише грала роль. А він - всім серцем кипів до теї вічної коханої. Що з нею облетів пів світу, бачив, все ,чого в житті бракувало, перевертався у різні обліки, дивився навіть до своєї сім’ї , коли то можна було на Різдво і на Провідну неділю. Навіть вербою навертався, що його жінка сина Мар’янчика била, жеби здоровий си був. Матусю кохану, що зістарилась йо на десять літ, то жей би ліпше не видив, як вона сі мучила без синочка, та й драму її життя лиш вивчав, та думки читав її грішні шось собі заподіяти. Знав синочок рідний, шо то він винен у стражданнях бідної Порфирії, шо лиш він має спокутувати перед Паном Богом той смертний гріх.

До 200-річчя від дня народження Ференса Ліста

Листи під рапсодії Ліста… У митях… Що завершили вічність… Поглиблюючи побіжність… У смарагдових очах, що покажуть правильний шлях… А можливо сісти… У  творчу карусель із музикою Ліста . У його "Мріях кохання" колисатися до смеркання… Пити солодкий кагор, що так прекрасно пасує до сонати Сі – мінор… Ллється чарівними звуками, навіть здивованими муками… для мене, щоб почути голос "Орфея" .

А  це – лістівська музика митей. Я прошу хоч на хвилинку ЗУПИНИТИСЬ. Зачекати і знову…зустрітись… отим поглядом , наче навмисним… Зачерпнути мрійливу побіжність. І писати. ПИСАТИ! ТВОРИТИ!

Наче рух, арпеджовану вічність… Парафрази, поем симфонічність…

І листи під рапсодії Ліста…

Хибний крок

Непохитною руїною на землю впала ніч. Розтрощивши всі ілюзії, втративши контроль, він сидів і дивився удалину. Високий,стрункий, та за волею обставин зіщулився і став схожим на білого кролика. " Вона не прийде – луною озвалося у голові , – вона ніколи не буде моєю…"

Темна кімната, стіл. Дві свічки, романтична вечеря та слід суму на його обличчі. Вона не сказала " Так ", але і не відмовила йому у радості знову побути з ним наодинці. Вона завжди така. Загадкова, містична, тепла і водночас холодна, мов сніги на вершині Гімалаїв. Минула година...Дві… 

Ні дзвінка. Ні іскорки. Ні звуку. Її телефон повідомив, що поза зоною досяжності знаходиться не абонент, а серце жінки... Він знав, що вона не прийде. Але остання надія жевріла десь далеко всередині. Стук у двері? Ні, здалося. Доводиться лише чекати…

Гаряча ніч підпорядковувала собі зорі. Їй було тепло і так добре у його обіймах. Серце калатало, ліжко не розповіло б нікому їх таємницю. Поштовх... Вона прокинулась, звільнилася із обіймів і раптом зрозуміла, що обіцяла Йому зустріч. Він сидить з вечерею і чекає на її " так ". Втративши голову, захоплена полоном пристрасті, забула про свого "коханого". Та вона ж і не любила. Поважала, цінувала, але не любила.

Контрастний душ не змінив душевного стану. Алегорія та й годі. Кепсько почувалась, а зрадливе тіло відчувало насолоду. Це – мимолітна пристрасть, яка не мала захисту, та і як йому бути,коли все так швидко сталося і хвиля млості накрила її усю. Взяла таксі, похапцем одягнувшись і залишивши записку. Коротку: "Пробач. Це було помилкою. Мимолітністю. Моє серце пусте…Нехай це буде нашою таємницею"

Третя година ночі. Неймовірна безнадія у його душі, та він не спав. Вона прийшла!О, яка втомлена, розгублена. Розлючена сама на себе.

"Пробач. Так загрузла в роботі, що не помітила часу " Відвела очі, бо не звикла брехати. Він дуже зрадів і не помітив фальші. Ця ніч була чудовою для обох, бо саме тоді вони вирішили пов’язати своє життя шлюбом. Вона прокинулась у його обіймах і відчула, що понесла. Понесла не його дитину…

За 5 років.

"Мамо, а чому всі в садочку кажуть, що я зовсім на Вас не схожий, і очі у мене,як у дядька Олександра?"

"Не зважай, Сашку. То їм здалося…"

Сльози і невиплаканий біль були у ту ніч її супутниками. Бо один раз зробивши хибний крок – можна шкодувати усе життя.

Нотатки про життя

• Немає злих людей, є лише прикра проекція тіла, яку вразила блискавка пітьми.
• В житті важливим є не тільки отримати зізнання у почуттях,а й почути в собі внутрішньовенне "І я тебе теж"
• Сила Господа у тому, що навіть у найважчі моменти він завжди знаходить потрібний ключ до вашого серця, щоб допомогти, розрадити, навчити жити далі.
• У час страшного руйнування особистості найважче залишатися собою.
• Нашим світом ходить епідемія гордості. І ніхто, навіть наймудріший не може єї позбутися. Як не стараєшся, як не мучишся, чи себе на поталу бідам кидаєш – вона була, є і буде, тая проклята гордість. Нікому її не вдасться вийняти із серця. То закон  природній. Але й гріх то, тяжкий гріх. Шоби його викинути з душі – потрібні роки.("На Русалчин Великдень")
• Іноді здається, що робиш правильний вибір. А іноді-що летиш у безодню. Навпростець через власні думки.
• Життя-це свобода. Свобода вибору, свобода слова, свобода віросповідання, свобода щастя. Свобода - це прагнення бути собою.
• Часто люди намагаються здаватися кращими, ніж вони є насправді, та тільки час здатен показати їх істинне обличчя.
• Треба не боятися любити. Бо любов - на даний час найбільш прихована фобія, на несвідомому рівні її присутності чи відсутності  бояться усі.
• Заради благодаті інколи платиш миттю, часом – годиною, а місцями і цілим життям.
• Чоловік - наче лезо ножа. Сьогодні він ріже для тебе солодкого кавуна, а завтра - встромить біль у твоє серце.
• Кожна людина може літати, та не кожна відчуває ,коли у неї проростають крила. Кожен музикант почує фальш у  творі. Та не кожен впізнає фальш у словах. Всі ми різні, та нас об’єднує бажання  бути дорогим комусь, мати крила та літати щиро, на повну силу. Та не кожен у змозі собі це дозволити.
• Пробиваючи стіну до чийогось серця ,спочатку впевнись ,що це потрібно. Люди не чують і це їх не найсильніший гріх. Люди не відчувають. Такий наш світ. І змінити його неможливо. А так би хотілося.
• Гріх-це пристрасть, що додається до брехні і множиться на зраду.
• Ой -гой. Шо то за холєра, людське серце? Най би зовсім нічого не відчувало..("Квітка папороті ")
• Великі гроші, популярність ,слава – суєта суєт. Головне,щоб люди,яких ви любите, і які вам дорогі, були здоровими.
• Гнів – це не паросток любові, скоріше гроно відмерлих почуттів.
• Залежність однієї людини від іншої – гірше наркотичної. Бо ломку можна усунути медичним шляхом, в той час як насичене почуття назовсім не заглушиш.
• Час не лікує. Він притуплює біль і дезінфікує рани.
• Треба вміти вчасно посміхнутися , щоб врятувати свою душу.
• Я ніколи не буду просити того, що інша людина не зможе дати і ніколи не відмовлю тому, хто просить у мене шматочок мене у відповідь.
• Горе – воно як маківка. Росте собі зернинкою у серці, набирається яскравими барвами, а тоді – червоне, як кров, рознесеться по всьому тілу страшним болем та й таким пурпуровим, чи то полум'янистим. Тільки його й впусти до свого серця. Вмить виїсть і сліду не лишить. (уривок із нової повісті)
• Час - найкращий у світі порадник. Але до його думки треба дослухатися так само, як чекати на відстояне вино: довго і терпляче.
• Залишатися наодинці із собою потрібно дозовано. Ніхто ж не знає, коли вам це перестане набридати і ви втягнетесь у вирій самотності, потім зрозуміючи для себе просту істину: довіряти можна виключно собі.
• Любов - то зустріч двох комет. Ні, вони не відкриті Галілеєм, а просякнуті невловимою ніжністю, й коли тяжіння двох світів трапляється - відбувається Вибух. Це і є та Іскра, що летить міріадами сотень частин і поширює струм усім тілом.
• Історій кохання - безліч. І у кожного своя - розбита, понівечена, перекреслена, нерозділена, а чи може щаслива, тепла, неймовірна. Та їх усіх об'єднує одне - справжня любов не має хеппі-енду. Тому що вона ніколи не закінчується!
• Втопитись би у лаві власного серця. Літати-падати у рідному,зігрітому тобою,просторі. Сколихнути відчаєм свої думки і вірити-думати-любити. Безконечно довго і ніжно.
• Душа прагне бути обшитою нитками взаємності, серце б`ється часто-часто від одного-єдиного дотику, а ти... Ти віддаєш себе усім єством на поталу одному... Єдино-коханому.
• Щастя - як поїзд. Ось воно рухається до твого серця, на п’ять хвилин зупиняється ,а згодом за секунду покидає тебе.
• Мені здається, чи у світі глобально потепліло не лише у надрах землі ,а й у людських серцях? Люди нарешті навчилися відчувати чужий біль.
• Одна з найтрагічніших історій людства - знищувати ледь сформоване серце, відрізати маленькі ручки, різати по-живому мініатюрні пальчики. Якими б не були життєві обставини, ні за яких умов не дозволяйте вбивати ненароджених дітей.
• Коли ти стомлений від усіх прискіпливих, жахливо страшних ситуацій, коли здається - немає надії, тоді залишається тільки вірити. Відключити внутрішні рецептори і принаймні на пів години зануритись ув інший світ. Книги - ваші найсильніші ліки від душевних недуг. Саме вони зрозуміють, розрадять, надихнуть. Завдяки їм ви на мить перепочинете і знову - з головою у вир подій. Читайте і вірте в те, що усе стане на свої місця.
• Бути вірним комусь - означає в першу чергу не зраджувати собі. А це, повірте мені, велике мистецтво!
• Заснути, і прокинувшись, усвідомити,що у цьому світі є людина, яка кожного ранку подумки дякує Богу за те, що ти є. Ось заради чого варто жити.
• Значить, "любити" - означає "жити"? Нічого більш філігранно витонченого та парадоксально несправжнього я не чув... Коли ти без неї не те, що жити, а й дихати, сміятись, ходити, читати, навіть літати уві сні не вмієш, ось що таке - любити! (уривок із нової повісті)
• Мить, коли земля крутиться проти своєї осі, коли невтомне сонце жбурляє промінням у хитку душу і обпалює кілометрами ніжності усередині називають поцілунком.
• Ти - не вічний. Та діла твої - це ворота, що відкривають вічність для людей, що вірять тобі. Мусиш виправдати їх крихку довіру, і тоді у кожному дні знайдеш Божу благодать.
• Будьте з тими, до кого Ви щиро посміхаєтесь.