Жінка-УКРАЇНКА

Сценарій до казки «Танок  звірят»

                                   (ляльковий театр)

Дійові особи:

Ведучий

Зайчик

Їжачок

Ворона

Ондатра

Ведмедик

Лисчика

Поросятко

Вепр

(Виготовити ляльки з цих героїв,підготувати  корінець з трави, колючка, ялинка.Створити сцену, намалювати малюнки – лісова галявина, сніг і крига, озеро, будиночок Ведмедика, нірка Лисички, галявинка -  малюнки міняються відповідно до дій героїв )

Ведучий: На невеличкій лісовій галявині зібралися Зайчик, Їжачок та Ворона. (на малюнку, що н

Зайчик: - Час до Новорічних свят готуватися.

Ворона:- Як завжди, зберемося біля ялинки.

Їжачок:- Хіба нам утрьох буде весело?

Ворона: - Чому утрьох? Погукаємо всіх друзів.

Зайчик:- Я  чув, що у Ведмедя болить зуб,  Лисичка голодна і від цього злюща-презлюща, а Вепр загнав у п’ятачок велику колючку.

Їжачок:- Чому ж ми досі тут розмовляємо?  – Їм потрібно допомогти. Нехай усі будуть на святі. Ходімо до річки, там ростуть дерева, корені яких допомагають від зубного болю.

 -Ведучий: Друзі вирушили в дорогу.( попереду біг Зайчик, за ним поспішав Їжачок. Ворона  стрибала з дерева на дерево, показуючи дорогу).

Ворона:- Ось і річка.

Їжачок:- Як же нам добратися до коріння? –(маленькими ніжками Їжачок тупцював на місці.

Зайчик (зажурено)- Що ж  робити, хто полізе у воду?

Ондатра:- Хто тут спати не дає? – (з, намальованого водоймища випірнула  ондатра).

Їжачок;- Це ми, хочемо Ведмедю допомогти. У нього болить зуб,  і йому потрібне лікувальне коріння. 

(Ондатра покрутила мокрою головою, подумала, а потім сказала):

Ондатра: - Почекайте, я зараз, ( поволі опустилася під воду. Коли випірнула, тримала в зубах шматочок жовтого корінця).

Зайчик (підстрибуючи)- Спасибі! – Допоможемо Ведмедику (взяв корінець) 

Ведучий: Друзі попрямували до барлоги.

Ведмедик: - Ой! Ой! Ой! – ( голос Ведмедика, який.  сидів біля свого дому і, обхопивши лапами голову, хилитався з боку на бік).

Зайчик:- Ведмедику, ми тобі ліки принесли. ( Зайчик простягнув шматочок корінця). - Пожуй і потримай його біля хворого зуба.

Ворона:- Погляньте, наш друг одужує.

Їжачок: - Ми тебе запрошуємо на Новорічне свято. Ходімо до Лисички,  її теж візьмемо з собою.

Ворона:  - Вона зла, бо дуже голодна. – Бачила, як підкрадалася до курників, але господарі перед Новим роком самі холодець з півнів варять, а кісточки  вірним собакам віддають. А ті добре сторожують свої двори.

Зайчик: - Чекайте, моя Зайчиха наварила багато страв. Зараз принесу подарунок Лисичці.

Ведучий:  Лісом рознісся приємний запах печеної картоплі та варених грибів. Звірятка прийшли до нори.

Зайчик:- Лисичко, ми тобі їсти принесли. (З нірки визирнула руда. Вона була сердита, але, почувши запах страв, подобрішала.)

Лисичка: - Я така голодна, -( облизала свій довгий ніс, підхопила горщик і швидко все з’їла).

Ворона: - Ми тебе запрошуємо на Новорічне свято.

Лисичка: - Люблю веселитися на повний шлунок, (- задоволено погладила живіт Лисичка)- Яке ж свято без поросяток. Навідаємося до Вепра. Він усіх своїх родичів приведе з собою. А тут ми…

Ведучий: Звірята вирушили до місця, де жили поросятка. Але вони були невеселі.

Поросятко:  - Наш татко хворий, - (зажурене поросятко подивилося на гостей сумними очима).

(Вепр лежав на землі і стогнав, а з його п’ятачка стирчала колючка).

Ворона: - Допоможемо, ( Ворона і підступилася до хворого). – Тр-р-имайся! –( вчепилася дзьобом у колючку. Разом із нею й сама полетіла у кучугуру снігу).

   Вепр:  Хрю, хрю, хрю…

Їжачок:- Ура!  - Я хоч і сам не гладенький, проте знаю, як боляче заганяти колючки у лапки.

Ведмедик:- Тепер ми всі разом будемо зустрічати Новий рік.

Ведучий: Звірята зібралися на святковій галявині. Вони водили танок навколо казкової ялинки. (звірята взялися за руки і танцюють навколо Новорічної ялинки)

  (кінець казочки)

                                           ЗАЙЧЕНЯ

Дійові особи:

Автор
Зайчиха
Троє зайченят
Журавель
Журавлиха
Журавленя
Лоша
Двоє ховрашків

(Обладнання, малюнок поля, на якому росте жито.  Вбрання для зайченят, виготовлені з паперу журавлиний дзьоб, вирізані крила,  надувний коник, на якому сидить вершник, торбинки для зерна,  пучечок сіна.)

Автор: Вечір спустився на землю. Натомлені зайченята полягали серед жита  на землі спати. Всі заснули вмить, тільки одне, найменшеньке, все ніяк не могло стулити очі - крекче, позіхає.

Зайчиха: (нагнувшись над зайченям) - Чому не спиться?

Зайченятко: (зітхаючи) - Моєму вушку мулько.  Хочу подушечку.

Автор: Так і куняло найменшеньке зайченятко до самого ранку. Усі зайченята вже прокинулися, стрибали, бавились, а найменшеньке було млявим і все просило у матусі подушку. Не витримало материнське серце і пішла зайчиха шукати пухкеньку перинку під вушко своєму синочкові. Йде степом, аж глядь, журавель з журавлихою працюють у полі. Журавель косив сіно, журавлиха жала, а маленьке журавленяїм допомагає. Підступилася ближче зайчиха та й питає:

Зайчиха: - Чи немає у вас подушечки, бо моєму зайченятку мулько спати на землі?

Журавлиха: - Немає. Ми спимо на власних ногах, а голову ховаємо під крило.

Автор: Засмутилась зайчиха і помандрувала далі. Дивиться, а на вигоні між травами лоша пасеться. Придивилася, а у нього довгі вуха, значить, подумала вона, йому потрібна подушка. Може поділиться з її маленьким зайченятком? Зайчиха: - Конику, допоможи моєму синочкові, поділись подушечкою, якщо у тебе є.

Лоша: - Коли нас сон бере, ми біля своїх ясел спимо. А туди нам господар сіна кладе, а не подушку.

Автор: Пішла собі далі зайчиха, аж вгледіла ховрашків, які на спині носили мішечки із зерном.

Зайчиха: - Гей, господарі, допоможіть моєму синочку, подушечку хоче під вушко. Може у вас є?

Ховрашок:- Нам подушки у нірках ні до чого, -  можемо мішок із зерном подарувати, але тоді зайченяті буде твердо спати на ньому.

Автор: Блудила степом матуся, хотіла ще кого-небудь зустріти, аби їй допомогли. Та вже й вечір наступав. Зажуреною, стомленою  поверталася вона до своєї родини. Аж раптом вгледіла, що біля її діток зібралися журавель із журавлихою і маленьким журавленям, лоша та два ховрашки.

Діти-зайченята здивовано дивилися на гостей, а журавель, звертаючись до зайчихи, сказав:

Журавель:- Ми тут порадились і вирішили нарвати бідоласі м’якенької , ніжної травички для подушки.

Ховрашок:- А ми виділили мішечок для наволочки.

Лоша: - Я  копитцем зіб’ю  земельку, щоб вона стала пухкенькою.

Автор: Стемніло. Над полем засвітилися зорі. Усіх охопила дрімота. Мамця-зайчиха поклала голову на лапки і дивилася, як її найменший синочок улігся на подушечку і його відразу ж забрав здоровий міцний сон.

А вранці дітлахи були веселі та бадьорі.

Зайченятко: (радісно) - Тепер я знаю, що сон на світі – наймиліший. А я такий нечемний, навіть не подякував за доброту.

Автор: Зайчик подався полем, поспішаючи до нових друзів з добрим словом.

     (кінець казочки)

      Віра Марущак, письменник
м.Миколаїв