Жінка-УКРАЇНКА

      “Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці. 
     Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”.
          З гімну України

Виглядала сина мати
І молила Бога,
Щоб з війни його діждати,
Господи, живого!

Він один у неї в світі.
У лиху годину
Мусив край свій боронити –
Неньку Україну!

Цілу зиму ждала мати…
Вже й весна минає,
А нема війні тій клятій
Ні кінця, ні краю!

Не такі сини хутенькі,
Як лихі новини:
Заридала гірко ненька
Над убитим сином.

І заплакав з нею світ весь –
Засльозилось небо.
Як тепер на світі жити
Без синочка нені?

Хто утішить-допоможе?
Але – знов про сина:
"У своєму Царстві, Боже,
Прихисти дитину!"

Припадала тужно ненька
Синові на груди.
…"Згинуть наші вороженьки…"
Ой, коли ж те буде?! 

Виглядала мати сина
Із війни живого.
Де тепер знайти їй сили
Вижити без нього?

Син на фото в однострої:
В рамочці світлина.
Гладить ніжно так рукою,
Мов живого сина.