Жінка-УКРАЇНКА

Я дочка України

Я часто бачу в снах поля, 
Поля, у рідному селі, 
Жита, калину і ромашки при долині. 
У гречці десь бринить бджола, 
В садах щебечуть солов"ї, 
А в небесах ключі курличуть журавлині. 
 
Я вийду, стану на межі,
Підніму  руки  в небеса
Неначе пташка,що в політ зібралась, вільна,
Від щастя тепло на душі,
І сльози радості в очах,
Я горда тим, що є дочкою України.
 
На повні груди я вдихну, 
І наберу квіток в житах, 
Їх віднесу до обеліска під горою. 
Там земляки мої лежать, 
Вони упали в цих полях, 
Щоб жили в мирній Україні ми з тобою.

Біда не приходить одна.

У наші двері посеред ночі,
Неначе буря, увірвалася біда,
А з боку лихо сміється в очі,
Бо не одна вона приходить, не одна.

Неначе смерчем біда влетіла,
Коли цвіла в полях так зелено весна,
Стрілою в небі на чорних крилах
По Україні пролетілася війна.

І рвалось небо, земля палала,
Здригався світ від звуків градів і гармат,
І білі хмари в обійми брали,
Ще зовсім юних, необстріляних солдат.

Спинися лихо, не рвіться міни,
Затихніть постріли жорстокої війни,
Верніться знову у рідні стіни,
З полів кровавих, непокорені сини.

Як ти зумів?

Ну як ти після виплаканих сліз
Зумів мене заставити всміхнутись,
Коли іще душа  неначе тінь
Бродила в моїм тілі  непритомно?
Невже, та пара фраз, тих кілька слів,
Які мені тоді прийшлось почути,
Змінили на  мелодію мій   біль?
І стало кольоровим монотонне.
 
Ну як ти розгадати зміг усе,
Що я таїла довго  і від себе?
Як здогадався ти, що я жива,
Що знову я зумію  покохати?
До тебе все було таке пусте.
А може нас до купи звело небо,
Для того, щоб любов свою змогла
В тобі  посеред інших розпізнати?
 
Ну як ти  після довгих літ  страждань
Зумів  почути мого серця звуки?
Через роки зневіри і вагань
Ти увійшов надією у долю.
Мене ти не питав, що було там,
А тільки  ніжно взяв мене за руку,
І ось тепер  удвох  ідемо вдаль
На зустріч щастю по життєвім полю.

Осіннє

Ще не прочахла літепла земля,
А вже лягли тумани над рікою.
У полі свіжозорана  рілля
Готова до зимового спокòю.
 
Пожовклі трави накриває лист,
Що, наче сльози, падає додолу.
І  сотні павутинових намист
Вдягають осінь безсоромно-голу.
 
Розхристано всміхаються вітри,
І гонять геть останній подих літа,
А журавлі, зібравши тугу в крик
Немов навік прощаються зі світом.
 
Благословля калина той політ
І сипле стиглі ягоди додолу.
Ще мить і вже загубиться  їх слід,
У небі невідомому й чужому...

Солдатська віра-наша оборона!

У скронях біль і ломить перепони,
І кров пульсує в жилах як набат.
По Україні поминальні дзвони
В останню путь оплакують солдат.
 
І злість і відчай пхаються у душу,
Та знову ти ламаєш їх ущент,
Бо віриш тим героям відчайдушним,
Що у котлах варилися живцем.
 
По них стріляють,а вони  як лава
На ворогів своїх у бій ідуть.
За Україну, за свою Державу!
ЇЇ вони в образу не дадуть.
 
Душа людини схильна до зневіри,
Та серце завжди вірить в чудеса,
Навіть тоді, коли у ньому діри
Від куль  ворожих -Віра не згаса.
 
Солдатська Віра-наша оборона,
Пішли  їм, Боже, Віри у стократ,
Щоб весело  переливались дзвони,
Вітаючи з поверненням солдат.