Жінка-УКРАЇНКА

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Рано сини виростають.
Діти з сумними очима.
А у дружини, яка чекає,
У двадцять вже сиве волосся...

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Серце материнське – не камінь.
Очі материнські – не ріки.
Чому ж сльози, як повінь, 
По долі розливаються?

Що ж ти, війно, робиш з нами?
Забираєш найкращих.
Відбираєш найрідніших.
І нема тобі ні кінця, ні краю...

А нареченій треба коханого,
Жінці - чоловіка,
Батькам – сина,
Дітям – батька.

Жорстока.
Безглузда.
Проклята 
Війна.

Господи, відкрий вже нарешті очі!

Тетяна Череп-Пероганич