Жінка-УКРАЇНКА

…А коли ми запливаємо в сон – як у тиху і приємну ріку, там немає війни, болю і крику. Там є світ, який ще не знає, що таке зло, і там душа може розгорнутися з пелюшок стриманості і трохи подихати. А коли сон дуже приємний – прокидатися не хочеться. А коли прокидаєшся і дивишся, що від ранку уже статися встигло – думаєш: «Лиш би це був сон». Це сон, сон, від якого мусимо прокинутися, і згадати, що сила – не в зброї, а відвага – не в злості…

***

Зробилося світло. Кавалками світ закрутився,
І спогад про давнє з мальованих вийшов мисок.
Він виросте гуцулом - той, що тепер народився,
Де трісла шкарлупа - не впала душа на пісок.

***

над ранок-ранок гора диміла,
трава пустила петрове зілля,
туман молочний і білий камінь -
і коник сивий говорить з нами -
то ранок, в горах.

туман ступає - траву толочить,
лишайся в горах - тут добре, хлопче,
стікає в росу сльоза і думка,
з гори та вгору хтось крикне лунко -
не знаєм, хто то.

соленим сиром запахли гори,
травою дише тугий цикорій,
хитає квіти, думки хитає -
вже третя нічка отак минає -
між гір і світу.

***

А за тінню - все моє:
знаки є, око є,
сон закручений в сувій -
погляд твій, голос твій.

Чую далі - мой, жива,
я трава, мурава,
ні, я стовбур, ні - кора.
Чи гора.. чи гора.

Я тканина. перша нить.
Дримби звук дрібонить,
загортаюся в клубок.
Між гілок. між думок

***

крутиться-не вертається,
все переходить в сни -
що з тих думок зостанеться -
то для обох здійсни.

стіни покреслять досвітки,
небом мої думки -
зірка згорає покрадьки,
важиться до ріки.

випити чи втопитися?
ранок прийде з серпом,
буде зоря молитися,
вмиється молоком,
стане світанням вишитим,
втулиться у рушник -
хоче цю зірку випити
ранок-перевідник,
ні, не віддасться - вигасне,
хмарою обросте...
думка - як зірка - виблисне -
душу лиш сполосне -
й зробиться знов
захмарною

***

мати кавалок світа,
знати, що зерна в землю,
хмари нести цілушку,
пригорщу запахів -
бігають світом діти,
скрізь їм сама пустеля,
все ще бере за душу,
сходить з самих верхів.
світ не маліє зовсім -
ділений на кавальці,
радість така дитинна,
щастя таке своє -
зараз мені здалося:
хмари димком крізь пальці,
води в корі - невинні,
й совість у світі є...

 

***

знаєш, де поле чистіє початками -
страху нема.
ставить на вікна морозні печатки
перша зима -
перша і справжня, а поле біліє
снігом і сном.
я починаюся - воском тепліє
і молоком -
снігом посипало - то розродилася
чиясь дочка
а немовля лиш на світ подивилося
як з образка...
і посміхнулося. сонце золотить
наш оборіг
мама до себе потрохи приходить,
падає сніг...

Іванна Стеф'юк

Автор фото Руслан Трач