Жінка-УКРАЇНКА

* * *

Як закурличе вирій журавлями,
зітліє переорана стерня –
подихай небом,
сонцем і дощами,
лиши на потім
німоту знання,

допоки у безмежжі небокраю
в ясі живої цноти вівтаря
промінням чистим
лагідно торкає
зорю вечірню
вранішня зоря…

* * *

По лезу власної утоми
іти, немовби по землі,
ховаючи в осерді грому
грозою свячені жалі,

крізь морок і сніги спокутні
саму себе у світ нести,
де ледь тримається майбутнє
на павутинці доброти,

не озиратись… Розсотати
застигле плетиво доріг…
Згадати, що чекає мати…
І помолитися за всіх…