Жінка-УКРАЇНКА

Давай розкажУ для тебе
про що говорили весни,
Кого виглядали айстри
й молились услід: «Вертай».
Як сходить зоря ранкова,
як тануть зірки небесні...
ТогО лиш, про що промОвчу,
у мене ти не питай.

Давай покажу для тебе
джерела нові світанку –
Мене розбудили півні
у вранішній сонцеграй –
Я знаю, де ходить щастя,
покажу сліди на ганку...
Лиш те, що в очах сховаю,
у мене ти не шукай.

Давай я створЮ для тебе
вечірніх дощів полотна,
Навчу розуміти трави
й пташині спів-голоси,
В дарунок віддам хурделю,
а в ній – та найперша нота...
Лиш те, що візьму за душу,
у мене ти не проси.

Навіщо тобі? Там смуток,
там пізніх туманів їдкість,
Там ранніх морозів очі
з навроками – через край. 
Я краще про нас розкажу,
про те, що було на світі.
І тільки про те, що буде
промовчу.
...Ти запитай.

Оксана Радушинська