Поезія Галини Рибачук-Прач

Старий дуб

Течія бурлить, клекоче,
Води камінь точать,
Біля річки на пагорбі
Древній дуб шепоче…

Шепче старий,шепелявить
Жолуді кидає,
Про життя своє в століттях
Щось розповідає…

Повз  нього пройшло чимало
Людей добрих й хтивих,
Його крона прикриває 
Й козацькі могили…

Під тим дубом кохалися
Й клялися довіку,
Бути вірними в любові
Жінки й чоловіки…

Бачив дуб той війни й сльози
Бачив і наругу,
Часом плаче ,як дитина,
Не втримавши тугу…

Осипає жовте листя
Встеляє землицю,
Щоб коріннячку старому 
Під ним обігріться

Швидко,швидко пройде зима
Старий дуб ожиє,
Щедро вкрасить свою крону
Й людей обігріє…

Бо у нього стільки сили,
Що вистачить знову
Століттями  ще зростати
Та вести розмову..

10.07.2015.

 

Ти кохання...

В зеленім гаї квіти збираю
Й трави,сповнені морем любові,
Я кохаю,я все ще кохаю...
Ти мій вітер,мій райдужний спомин

Ти кохання чарівне, останнє,
Промінь світла,та вічний мій смуток,
Їх любов нам щоранку вплітає
У віночок з живих незабудок…

Щось приснилось,а може збулося,
Достеменно сама я не знаю…
Лиш своє побіліле волосся 
Знов хустинкою тихо вкриваю.

2.05.2015

 

Янголи спiвають...

До купи зберу усі сили
Священні скрижалі засяють,
А долі у чистому полі
У танці весни закружляють…

А потім проллються дощами
Сльозами небесної сотні
Грозою розгонять вандалів
Та скинуть на дно у безодню…

Із темряви світло пробється
Зігнуті всі випрямлять спину,
До кожного серця торкнеться
Та пісня,що з неба долине…

Священні скрижалі засяють
Бо Янголи пісню співають…

 

Моя доню...

Я візьму тебе за руку
Поведу  в зелені гори
Покажу, як сходить сонце,
Й водограй біжить у море

Вітерець з твоїм волоссям 
Ніби в танці закружляє,
Голос флейти ,що  долине
Душу й серце зігріває

Моя мила чарівнице
Моя радість,моя доню,
Пригорну тебе до серця
Й негаразди всі відгоню.

На рушничку з білих ниток
Твою долю вишиваю,
В фарби сонячного літа,
В квітів фарби зодягаю.

20.04.2015