Жінка-УКРАЇНКА

Цього дня біля УМВС було багатолюдно – близькі та друзі проводжали мужніх бійців батальйону «Чернігів», котрі вирушили захищати Україну від окупантів – до багатостраждальної Донеччини.

Вояки поводилися достойно, як могли, втішали рідних, обіцяли, що повернуться живими й здоровими. Власне, майже всі з них уже пройшли випробування цією жахливою війною, повернулися героями. Однак Вітчизна – все ще в небезпеці, тому жодних сумнівів у наших вояків немає – треба, то треба! Дивлюсь на них – і навіть не сумніваюсь, що служитимуть гідно, зроблять усе можливе й неможливе, щоб на сході нашої держави був мир.

Як відомо, «Чернігів» – це добровільний батальйон, тут служать не з примусу, а виключно за покликом серця. Ніхто не примушує цих молодих людей ризикувати своїм життям і здоров’ям. Однак вони – справжні патріоти Батьківщини і просто не можуть існувати за лукавою приказкою «моя хата скраю». Бо вони – не раби і не холопи, не якісь «підніжки» і «грязь Москви» (цитую геніального Тараса Шевченка), а вільні люди, громадяни незалежної України. Власне, саме така молодь – це гордість і майбутнє нашої держави!  

Прийшли сюди й мами загиблих бійців батальйону «Чернігів», до них тут усі ставляться з великою повагою. Матері щиро вболівають за всіх наших вояків, тож не стримували сліз, проводжаючи їх на війну.

Втім, Валентина Найдьон, Валентина Іщенко та Олена Запека, мами наших хоробрих земляків – Олександра Найдьона, Андрія Іщенка та Віктора Запеки, які героїчно відійшли у вічність біля станиці Луганської, – розповіли,  що, на жаль, тепер, після змін у законодавстві, зняті пільги, котрі донедавна отримували родини загиблих бійців.

– Пільги залишили тільки тим, у кого матеріальний дохід, наприклад, пенсія, не перевищує 1710 гривень, – пояснюють матері. – Тобто ми тепер залишилися, зокрема, без пільг на оплату житлово-комунальних послуг (це – найголовніше, ми 50 відсотків сплачували), був пільговий проїзд, отримання раз на рік безкоштовної путівки на до санаторію (з безкоштовним проїздом).

– Невже все це відмінили?

– Так… Хоч родинам загиблих у Збройних Силах видають посвідчення, які дають право на пільги. А наші діти служили в АТО як правоохоронці, і «Чернігів» – це добровільний підрозділ… У цьому проблема… Але хіба ж це справедливо? Наші діти загинули, захищаючи Україну, а якісь чиновники, можновладці, ділять нас на «білих» і «чорних», мовляв, це – армія, а це – міліція, то – мобілізовані, а то – добровольці… Це – нормально?! Тому ми разом відстоюємо справедливість – звернулися з листом до міністра МВС, депутатів Верховної Ради. Сподіваємося, нас нарешті почують і підтримають небайдужі люди.

 Заступник командира спецбатальйону «Чернігів» Віталій Костюченко зазначив, що нині відбувається ротація бійців, які служать у зоні проведення антитерористичної операції.

– Хлопці їдуть не вперше, всі – з досвідом бойових дій, готові до виконання всіх завдань, забезпечені всім необхідним. Вони охоронятимуть важливі об’єкти, нестимуть службу на блокпостах на Донеччині. Є і дівчина, її звати Вікторія. Бачите, яке символічне ім’я, адже Вікторія – це Перемога! – посміхається Віталій. – Вона – такий же боєць батальйону «Чернігів», як і всі інші, пройшла необхідну підготовку, це – професіонал.

– А як ви ставитеся до того, що матерів загиблих бійців батальйону «Чернігів» позбавили пільг?

– Людей, які своїми грудьми закрили від ворогів рідну землю, держава має належно шанувати. Я розділяю обурення громадськості і стурбованість із цього приводу.

– Як настрій у хлопців, які знову вирушають на фронт?

– Ми – добровільний батальйон, і цим все сказано. У найкритичніший момент війни саме добровільні батальйони закрили всі ті дірки на фронті, які не могли затулити Збройні Сили. Тому бійці вирушають на Донбас із вірою в свої сили, в незалежну Україну.

– А особисто ви були на фронті?

– Рік провоював, а зараз лікуюся в стаціонарі, бо перебування тривалий час на війні, самі розумієте, не сприяє здоров’ю… Станиця Луганська, де ми перебували, – ще те пекло…  

– Але, якщо конче потрібно буде знову вирушати на фронт, поїдете?

– Звичайно. Взагалі я – професійний військовий, сім років прослужив у спецназі – від рядового солдата до офіцера. Старший лейтенант.

– Як вважаєте, скільки триватиме ця жахлива війна на сході України?

– Відверто кажучи, думаю, якщо в такому «режимі» (ні війни, ні миру), то ще років п’ять…  

Виконуючий обов’язки начальника управління громадської безпеки УМВС України в Чернігівській області полковник міліції Олександр Селіверстов звернувся до бійців із напутніми словами. Говорив від душі, не пафосно й не казенно, просто як старший товариш.

– Люди досвідчені, не підведуть! – запевнив він. – Ці бійці достойно проявили себе на війні, під станицею Луганською. Вони відпочили вдома, всі пройшли належну перепідготовку, тестування. Всі мають бажання захищати нашу державу на сході від терористів, у зоні АТО.

– Олександре Івановичу, у батальйоні – колишні співробітники міліції?

– Не тільки… Дехто раніше мав цілком мирну, цивільну професію. Тут є люди, котрі прийшли з Майдану. У перші дні віроломної війни вони взяли до рук зброю і поїхали на Донбас… Визволяли Сєвєродонецьк, Лисичанськ, станицю Луганську, виконували інші бойові завдання на Донеччині, зокрема в Маріуполі. Цей підрозділ добровольців дуже добре себе зарекомендував в зоні проведення антитерористичної операції. Тому вони знову вирушають в АТО.

Єдиній жінці серед бійців батальйону «Чернігів», які їхали на Донбас,  Вікторії Ємець – 23 роки. У неї – чарівна посмішка і напрочуд струнка постава. Красуня! За професією вона – міжнародний політолог-перекладач.

– Вікторіє, як ви потрапили сюди?

– Звернулася до відділу кадрів батальйону. Мене прийняли, пройшла навчання, служу вже тут більше року. Мені подобається!

– Влучно стріляти вмієте?

– Авжеж, у нас були навчальні стрільби. Батальйон же створений для боротьби з терористами. Ми розуміли, що їдемо на війну, тож готувалися дуже ретельно. Я туди вирушаю вперше, але взагалі не боюся, тому що зі мною – дуже надійні, мужні та хоробрі хлопці, професіонали, котрі вже пройшли, як то кажуть, Крим, Рим і мідні труби, і яким я цілком довіряю. Знаю, що вони не зрадять, не підведуть, захистять у разі небезпеки. Власне, це все – мої друзі! Тобто страху зовсім немає, чесно кажу. Я впевнена в собі.

– А у вас хлопець є?

– Так. Він – мій однодумець, теж служить у батальйоні «Чернігів», уже разів сім їздив в АТО. Я його багато разів проводжала на війну. Щоразу були, звісно, сльози, переживання, однак вже якось звикла до цього. Розумію, що це має хтось робити – захищати Україну від окупантів. Тому до мого рішення він загалом поставився з розумінням. Тепер я їду на фронт, а він залишається тут, чекатиме мене. Була у нас із цього приводу невеличка дискусія, він мене застерігав: «Там – не мед, а ти – жінка. Війна – це чоловіча справа». А я хочу там побувати, випробувати себе, побачити все на власні очі.

– А як відреагували ваші батьки?

– Краще не питайте… Мама плаче, переживає… Але я заспокоюю її, що все буде добре, адже я їду не сама, зі мною – велика підтримка. Мати – це мати, вона завжди хвилюватиметься за свою дитину!

– Отже, ви вірите в світле майбутнє України?

– Так, вірю. Однак все залежить від нас, ми самі – ковалі своєї долі. Хто ж відстоїть честь і свободу Батьківщини, як не ми!

– А далі ким хочете працювати? Не увесь же час воюватимете…

– Знаєте, я, чесно, не бачу свого життя без батальйону «Чернігів». Це – моя друга домівка.

– Там ще служать жінки?

– Ось, поруч зі мною, стоять дівчата. Ми разом працюємо. Але в АТО поки що я їду одна. І я там буду не жінка, а боєць.

– Вікторіє, а коли у вас народиться син, ви змогли б відпустити його на фронт?

– Я зараз іду на війну заради миру. Сподіваюся, коли народиться мій син, війни не буде.

Спілкувався Сергій ДЗЮБА