Жінка-УКРАЇНКА

В мені нуртують гени ще Трипілля.
Бо там десь, Україно, твій початок.
І від купальського язичницького зілля,
Яке не всохло на твоїх ще чатах.

Тож я твоя, від тебе, барвінкова.
Моя ти, земле, золота підкова!

Мені заїжджий скіф якось шептав,
Що брови-крильця у цієї жінки.
Що у яких краях він не бував,
А кращої нема від українки.

Тож я твоя, від тебе, барвінкова.
Моя ти, земле, золота підкова!
І знов весніє, вруниться, вкраїниться.
Зазеленіють на городах межі.

І зануртує знов Дніпро, запіниться.
Моєї тут – Любові Вежі.
Бо я твоя, від тебе, барвінкова.
Моя ти, земле, золота підкова!