Жінка-УКРАЇНКА

Революційні події 2013-2014 р.р. та військові дії на Донбасі, що тривають і досі, не залишили байдужими багатьох громадян і озиваються в людях потребою дії. Хтось пішов на війну, хтось став волонтером, а хтось пише вірші. Поезія – такий вид мистецтва, що відгукується на всі події в житті та серці людини. Така у поета потреба – зреагувати на біль чи радість римованим словом. Часто це слово стає епосом, народним літописом, що розповідає про відчуття людини під час буремних епохальних подій. І ці відчуття промовляють часом красномовніше, ніж історичні факти чи статистика.

Лілія ЗАВОЙСЬКА, випускниця Університету «Україна», ніколи не була байдужою до долі Батьківщини. 2015 року в київському видавництві «Логос» вийшла друком збірка її поезій «Революція Гідності / Война моими стихами». Написані ці вірші у різні періоди, проте левову частку збірки складає поезія, написана протягом 2013-2015 р.р.

Говорить Лілія ЗАВОЙСЬКА:

– Моя Революція Гідності почалася задовго до першого Майдану.  Тоді, коли на початку 90-их почалося творення нашої самостійної держави і ми, пересічні українці, нарешті усвідомили себе окремим етносом, створили той перший пояс єдності, взявшись за руки через всю Україну. Тоді, коли ми величезною колоною йшли містом і скандували: «Кучму – геть!»  Ще в стінах Університету «Україна», куди на початку його створення прийшли працювати справжні патріоти,  і зуміли передати той патріотизм нам, своїм учням. Я згадую насамперед Ганну Онкович, Ольгу Пазяк, Надію Пазяк, Романа Іванченка, Мартена Феллера, Олександра Глушка, Людмилу Шевченко, Павла Куляса та інших

Усе, що проживалося в  ті буремні часи, записувалося віршами. Ще з першого помаранчевого Майдану, коли ми з 13-ти річною донькою відгукнулися на заклик вийти на Майдан Незалежності, щоб відстоювати справедливе майбутнє, я зрозуміла важливість того духовного підйому, що вирував там. Саме на  першому Майдані з’явилася велика надія на зміни на краще в нашому сонному суспільстві. На жаль, тепер я вже розумію, наскільки довгий ще шлях треба пройти нам, усім українцям,  аби всі  могли жити тим Святим  духом, що піднімав тоді всіх нас над нами самими, бо ж:

Болить душа за нашу долю українську,

Що ми – як хвиля з берегів Дніпра –

Майданом піднялись на гребінь вищий,

І відкотились – вибором – назад.

І знову люди ходять, як в тумані:

Ні гордості, ні гідності – нема.

Ми – Дух Святий лишили на Майдані!

А Україна – лише з ним – жива!

І тому, у цій книзі мені важливо було показати те, чому ми, прості українці, вийшли на Майдани. Важливо було змалювати у віршах не лише події, але, насамперед, причини, тобто мотиви розквіту української душі, що таки насправді піднімалася там на високий гребінь, як хвиля Дніпровська. Саме так творилися і вірші – на «вищому гребені» моєї душі.

Лілія ЗАВОЙСЬКА не лише писала вірші про Майдан. Вона жила Майданом. Ось як вона згадує ті часи:

– Не можу сказати про свою якусь особливу участь у другому Майдані, просто приходила майже щодня, до чогось долучалася, спілкувалася з людьми. Допомагала грішми, коли це було потрібно, запрошувала майданівців додому, щоб відігрілися, помилися та поїли домашніх страв. Купувала туди харчі, теплі шкарпетки, протизастудні засоби тощо. Робила те, що й більшість киян. Окрім того, я пачками носила на Майдан свої книжки та роздавала їх людям. А ще – писала й писала. Реагувала майже на кожну подію новим віршем.

Дев’ятнадцятого лютого, коли горів Будинок профспілок, стала допомагати фізично. Зносила докупи цеглу біля Головпоштамту,  хоча й дуже було шкода розібраної бруківки майдану Незалежності. Ще передавали на передову одне одному бутлі води у величезній людській шерензі. Саме в той день мене проганяв з передової  хлопець, бо я ж була без каски. Та його самого каска не вберегла….  Усе це є в моїх віршах. Не можу згадувати без сліз…

Найбільше вразив мене отой єдиний і досить високий підйом духу. Я вже назвала його Святим, бо кожна людина ставала ніби частиною чогось Величного, надлюдського, ніби долучалася до Святості. І ще вражала наша абсолютна безстрашність, так, ніби на той час в нас хтось той страх відібрав.

                 

Видання привертає до себе увагу не лише змістом, а й формою. В одній книзі вміщено фактично дві збірки віршів. Книга – подвійна, і має подвійну назву – «Революція Гідності / Война моими стихами». Перша частина видання – україномовна, більшість віршів присвячено революційним подіям на Майдані, наприкінці розміщено вірші, що торкаються уже теми АТО. Друга частина містить вірші російською мовою і присвячена військовим діям на сході України. У них є, зокрема, звернення до Путіна і до «ватників». Щоправда, чи читають вони вірші? Навряд чи…

Говоримо з Лілією далі. Ось що вона розповідає про народження збірки:

– Книга просто писалася слідом за подіями. Я не розмірковую над формою віршів, пишу серцем. Розум підключається в процесі друкування твору на комп’ютері.

Коли книга вже була написана, тоді й постало питання про її видання. Оскільки віршів було написано не так багато, виникла ідея двосторонньої та двомовної книги: про Майдан разом із гібридною війною. Як причину і наслідок.

 З видавництвом «Логос» я вже працювала.  Саме там вийшла моя перша книга «Путь». Це філія харківського видавництва, з ними мені подобається видаватися: працюють швидко, чітко, коректно.

6 грудня 2015 року в бібліотеці ім. М. Реріха в Солом’янському районі Києва відбулася презентація книги Лілії ЗАВОЙСЬКОЇ «Революція Гідності / Война моими стихами».

Ось що пише про книгу Лілії ЗАВОЙСЬКОЇ Іванна Щербина, завідувачка бібліотеки:

«Про поезію завжди говорити складно, про Революцію Гідності – дуже складно. Бо кожен вірш – то передбачення, то надрив, то згусток, то щось таке, що останні два роки кожна нормальна людина в нашій країні проживає й відчуває, але не кожна може це словами передати. Болюча книжка, бо багато там болю за Україну, багато суму за тими, хто загинув, захищаючи рідну землю; багато переживань за майбутнє. Але книжка та вкрай потрібна, бо тільки отак ми стаємо сильніші, ми перемагаємо себе, свої страхи і слабкості, і рухаємося вперед, і робимо щось корисне й потрібне, те, що ще на крок наближає нас до Добра й Перемоги».

(Повністю відгук про презентацію та книгу можна прочитати у блозі бібліотеки ім. Реріха: http://rerixlib.blogspot.com/2015/12/blog-post_8.html)

А ось що зазначає поціновувач сучасної української літератури, львів’янин Ігор Зінчук:

«Уперше я спізнав всю неповторність творчості шановної пані Лілії Завойської у неспокійні дні Революції Гідності, коли, з люб’язного дозволу шановної авторки, опублікував її вірш «Ответ русским» у власному блозі… І ось тепер маю чудову нагоду описати власні враження та емоції після прочитання її поетичної збірки «Революція гідності», що нещодавно вийшла у світ  у київському видавництві «Логос».

Воля і Україна – понад усе! – такий лейтмотив поезій, адже кожний вірш сповнений любов’ю до України та нашого народу. Дуже оригінальним є оформлення книги, оскільки збірка складається ніби з двох «окремих» частин – україномовної – «Революція гідності» та російськомовної – «Война моими стихами». При цьому, вірші написані російською мовою є не менш патріотичними, зворушливими, чуттєвими, аніж поезії, створені українською мовою.

Гортаючи сторінки збірки, читач повною мірою відчуває той вир емоцій та глибину душевних переживань, якими шановна авторка настільки щиро ділиться, іноді – просить поради, іноді розмірковує про майбуття та сучасність, а іноді – застерігає нащадків від повторення помилок, що вже траплялися в історії нашої країни і мали фатальні наслідки для української державності».

(Із повною версією відгуку можна ознайомитися на сайті «Буквоїд»: http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2015/11/22/112509.html).

Пропонуємо до уваги читачів добірку віршів, що увійшли до книги Лілії ЗАВОЙСЬКОЇ «Революція Гідності / Война моими стихами».

***

Скорені дороги, зморені шляхи.

Боже, скільки болю! За гріхи які?

Самоти, тривоги, поту, горя, сліз

Випало на долю мучеників тих!!!

 

Сором! Сором! Сором! Тисячі розп’ять,

А тебе, Вкраїно, знов тлумлять, тлумлять.

Що ж ми є за люди? Що ж ми за народ,

Що ніяк не дійдемо праведних свобод?!

 

Стелиться дорога гірким полином,

Стелиться кривавим, змученим слідом.

Боже! Ти одного Сина дав розп’ять!

Скільки ж Україна мусить віддавать?

 

Скорені дороги, зморені шляхи…

Воскреси ж їх, Боже, чуєш, воскреси….

(1999 р.)

 

Я ЙШЛА МАЙДАНОМ

 

Я йшла Майданом. Завмирало серце:

Звучав на весь Майдан наш рідний гімн.

Я йшла Майданом, як ідуть до смерті

Ті, що за честь життя би віддали.

 

Я йшла Майданом, де всі до одного

На серце руку, стоячи, звели,

Де, як то кажуть, від старого до малого

Серцями в вічність ту мелодію вели.

 

Я йшла Майданом зморено-бадьорим,

Таким величним, щирим та гучним,

В душі стелились радості узори,

Що ж є народ, не скорений ніким!

 

Я йшла прекрасним і надійним мостом:

Від берега надії до свободи,

А гімн звучав так високо і просто,

 І кожен стукіт серця йшов до Бога.

 

Я йшла Майданом, де стояли люди,

Яких морози били і «омони»,

Проте якби-то світ стояв так всюди –

Життя б звільнилось з темряви полону!

(23.12.2013)

 

***

Болить життя. І перемога теж болить,

Бо я жива, а їх – уже немає,

Бо я іду, а їхній дух – літає

Ще на Майдані. Там. Весь у крові…

Іще він бореться і смерті ще не знає,

Хоч тіло все в квітках, бо у труні…

Що я без каски того дня, в огні,

Мене з передової проганяє:

«Куди Ви, жінко? Там панує смерть!

А Ви ж без каски лізете під кулі!»

І вже через годину – гулі, гулі –

Несуть його розбите тіло вщент…

Стою над тілом. Сліз чомусь – нема,

(Як не було тоді чомусь в нас страху),

Та так хотілось – голову на плаху,

А би цим цього хлопця врятувать…

Його чомусь не врятувала каска,

А я – без каски – ще чомусь жива…

Лише тепер вже капає сльоза,

Виходить біль сльозою – Божа ласка.

(23.02.2014 р.)

 

НАДІЯ

Українкою я народилася,

Українкою я і помру!

Хай би що там мені присудилося,

Мою волю вони не звернуть!

 

Мене брали в полон легіони

І без слідства до суду вели,

А чи знають ще ті «скорпіони»,

Що вже цим мені силу дали,

 

Бо ж людина у дусі – свобідна:

Не нав’яжуть ні віру, ні смерть,

І вмирає, коли вже безрідна,

А український рід – то є честь.

 

То є гідність, і сила, і воля!

Що в порівнянні з ними життя?!

Так, я виплачу борг своїй долі,

Гордо й славно піду в майбуття…

 

Ну, а ти, мій знеславлений «брате»,

Чи дійдеш покаяння висот?

Та невже ж ти не бачиш, що ґрати

Лиш безсмертя мені принесуть?

 

Українкою я народилася,

Українкою я і помру!

Хай би що там мені присудилося,

Я зі свого шляху – не зійду.

(31.08.2015 р.)

Світлана ПАТРА,

журналіст Імідж-центру Університету «Україна».

Світлини: бібліотека ім. М. Реріха (м. Київ),

архів Лілії ЗАВОЙСЬКОЇ