Жінка-УКРАЇНКА

В звичайний весняний день, коли на вулиці не дуже ще тепло, а на душі тим більше, (бо скоро сесія) познайомилась я з чудовою людиною, що зробила мій настрій і зарядила мене величезною дозою щирості та спокою.  Знайомтесь і ви – Іванна Стеф‘юк: письменниця, літературознавець, журналістка, аспірантка кафедри української літератури філологічного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Знайшли собі затишний столик в куточку університетської їдальні і за чашкою кави, яку любимо обоє, і провадимо розмову,  якою я поділюся з вами:

О.Т. Іванно, розкажіть, будь ласка, мені і нашим читачам трохи про себе і те, чим займаєтесь. Насамперед, хотілося би почути про літературну творчість.

І.С. Я пишу і прозу, і поезію. Власне, поезію можна поділити на два відгалуження: це поезія гірських мотивів, яка інколи нагадує мантри ,та поезія міська, урбаністична, де зовсім інший поетичний світ. З прозового – це новели (вийшли окремою книгою) та роман «На хітанці» про зв‘язок матері і дитини. Перша книга «За руку з гостем» вийшла у видавництві «Золота Пектораль»друга – це джерелознавче видання «Марко Черемшина у спогадах, документах та матеріалах», де я співупорядник,зараз працюю над третьою книгою, але її  характер я поки не розкриваю.

О.Т. Також часто можна побачити багато професійних фото з Вами в Мережі. Розкажіть детальніше про зйомки

І.С. Особливими для мене є зйомки у фотопроекті Руслана Трача  «Инчий світ». Напевно, справа не тільки в тому результаті, який можна побачити на фото, хоча він абсолютно довершений. Зйомки – це завжди екстремальні умови, це мікс карпатських запахів, які пробуджують купу відчуттів. Саме цей проект став поштовхом до написання перших серйозних віршів. Це все було під емоціями пережитого під час зйомок. Загалом працювала з кількома талановитими фотохудожниками,в  тому числі і буковинцями – Євгеном Томинцем, Іллею Пероганом, Сергієм Деркачем, Олександром Ніколаєнко. Проте ті магічні фотосесії для мене таки особливі.

О.Т. Окрім літератури, ви займаєтесь акторською діяльністю. У якому театрі виступаєте?

І.С. Вже зараз я не займаюсь акторською грою. Пауза то чи ні – поки не знаю. Одним з найцікавіших досвідів у театральній сфері був для мене літературний театр під керівництвом Олексія Григорчука. Це абсолютно особливий режисер, який пропонує пластику, театр відчуття і осмислення саме літературного твору в процесі постановки, а не окремо взятої ролі. Мені дуже імпонує його підхід бачення дії на сцені і навіть тренування цієї дії як окремого ритуалу.У літературному театрі кілька разів поспіль ми робили постановку «Вітер на курултаєм» про кримських татар.

О.Т. Це п‘єса за мотивами вашої повісті? Як готувались до постановки?

І.С. Так, я автор одноіменної повісті. Підготовка була цікавою ми навіть вчили кримсько-татарський танець «хайтарма», я сама шила головні убори, бо їх нема в продажі тут.

О.Т. Ви займаєтесь моделюванням одягу. Стиль костюмів лише етнічний чи ви різний одяг шиєте? Чи маєте вже свої колекції?

І.С. Для вистави – етнічні убори, для сцени – також переважно етно. Я не шию, тільки моделюю, і то непрофесійно. Навряд чи зшивання по швах можна назвати власне кроєм-шиттям. Вигттовляю сценічні костюми та моделюю вечірні сукні – так точніше називається те, що я пробую робити.

О.Т. Як Ви встигаєте стільки всього поєднувати?
І.С. Насправді, жодних секретів немає. Я просто примушую себе вставати набагато раніше, ніж я звикла, і чітко планую свій день. Тільки тоді, коли мені вдається себе змусити – встигаю все, інакше день іде дуже мляво. При тому всю розумову працю я зазвичай виконую в першій частині дня. А після обіду – домашні справи, розваги, кулінарія. Наукова робота найкраще дається вдосвіта – тоді голова свіжа. А ось художні тексти жодному плануванню не піддаються – пишу, коли відчуваю у тому потребу.

О.Т. Ви любите готувати? Що готуєте найчастіше?

І.С. Люблю, відколи я вже сімейна жінка, то люблю, бо є для кого це робити. Найчастіше готую сирні десерти, бо їх любить мій Сашко, запікаю м’ясні та рибні страви, вчуся готувати супи. Хоч інколи сама дивуюсь, бо до того в мене елементарні речі не виходили (посміхається Іванна, - Авт.). Маю задум навчитися готувати свої рідні гуцульські страви, етнічна кухня набагато важча за звичайну сучасну – точні рецепти конкретного села навряд чи передасть відеоурок кулінарного блогера.

О.Т. В одному  інтерв‘ю Ви сказали, що ваше натхнення – то ваша сім‘я. То яке ваше натхнення?

І.С. Я щаслива, що маю таких людей у своєму житті, що я - їхня. То, насамперед людина, з якою я розділила своє життя, мій дорогий Олександр. Людина-інтелектуал, з яким завжди цікаво, професійний танцюрист, шахіст, майстер вітражів. То люди, які виростили мене в любові і в повазі до літератури і до рідної землі. Мої батьки, розумні і щирі люди, абсолютно різні між собою, у яких все життя вчуся. Любов до літератури моя – то заслуга виховання. Мене навчили читати у неповних три роки. Я росла у найщиріших гуцульських традиціях, моя бабуся Маріка грала колись  в народному театрі, займалась народними ремеслами: вишиванням, прикрасами, шила шкіряні сумки, дуже начитана і мудра людина. Мій дідусь – садівник. Ніби без спеціальної освіти, а завжди було враження, що дід Митро знає все. Він сильний був і дуже строгий. Тепер, коли щось не вдається, коли щось засмучує, коли в душі весь світ валиться - згадую  його слова: «Коли тобі важко – працюй!».

О.Т. Що для вас ЧНУ?

І.С. Місце, де тебе справді чогось навчають. Якщо хочеш вчитися і отримати знання,а  не просто сидіти на парах – ти їх отримаєш. Коли я вступала на перший курс, вибрала ту спеціальність, яка найбільше подобалася – за часи студентства я не тільки здобула цінні теоретичні та практичні знання, але і полюбила обрану галузь ще більше, бо відкрила її собі глибше. Переконана, що так і має бути. Під час роботи на офіційному сайті ЧНУ (я фахівець відділу з інформаційної діяльності)  зрозуміла, що кожен факультет – то свій світ, зі своїми новинами, своїм життям і видатними іменами. Мій світ – філологічний. Для мене дуже важливо, що колектив факультету – то люди, в яких справді є чому навчитись. З яких хочеться брати приклад. Зараз я завершую аспірантуру, дисертацію пишу на кафедрі української літератури під керівництвом професора Богдана Мельничука. Це робота, яка днями легша, днями важча, але завжди цікава. Я люблю свій університет. Завжди мріяла вчитися саме тут, бо Чернівці – місто мого батька. Коли побачила благородну велич Резиденції і дізналася, що корпус філологічного факультету саме тут, і що вчитиму латинь, старослов’янську, а по завершенні магістратури зможу одягнути ошатну мантію, як у фільмах – то для мене була уся романтика студентського життя, тож з вибором навчального закладу жодних сумнівів не було.

Якось і не стежили ми з Іванною за часом, поки говорили  ще про книги, що вона читає, та людей, що дорогі для неї. Університетська їдальня шуміла, кава зовсім вже вистигла, а я щаслива, що знаю тепер таку людину. Щиро дякую Іванні Стеф‘юк за щиру  розмову та хороший настрій.     

Розмовляла Оля ТУРЧАК (Чернівці)

Вперше інтерв’ю надруковано у газеті NewФормати