Жінка-УКРАЇНКА

В одному казковому лісі жила родина дятликів. Дятлик-тато був дуже поважним у лісі птахом, частенько пропадав на роботі. Треба вам сказати, що коли дятлик-тато працював, - чути було у всьому лісі. Невтомний птах-трудівник розгулював зранку до вечора по стовбурам дерев, вистукуючи старанно кожен сантиметрик та прислуховуючись. Коли на кожен свій стук дятлик-тато чув такий же гарний відгомін – він задоволено залишав перевірену ділянку та переходив до наступної. Якщо ж стук був глухуватий - не той, що дзвінко розлітається по лісу – дятлик-тато починав ретельно нишпорити по стовбуру, обстежуючи кожнісінький куточок, дістаючи з-під кори комашок та черв’ячків, таким чином дбаючи про здоров’я кожного деревця в лісі.

Мама-дятлиха теж інколи простукували ближні деревця, але не стільки для лікування дерев, що було обов’язком дятлів, скільки для пошуків комашок та черв’ячків на вечерю.

У родині підростали два синочки – дятлик-старший та дятлик-молодший. Дятлик-старший був старшим за братика аж на три хвилини! Тільки він, як справжній дятлик, проклюнувся зсередини яйця сам, а дятлика-молодшого викловували всі гуртом. Дятлики-хлопчаки були зовсім не схожі один на одного.

Старший – такий собі розбишака: ще маленьким весь час поривався піти з татом на роботу. Одного разу ледве з дупла не випав. От мамі-дятлисі клопоту з ним було! Він цілими днями в дуплі довбав дзьобом зранку до вечора. Дятлик-тато стомився вже ремонтувати помешкання. Але в глибині душі тато радів - гарний помічник росте!

Дятлик-молодший був мрійником. Татові це дуже не подобалося, він навіть дозволяв собі показово розсердитися на нього, але нічого не допомагало: здавалося, що дятлик-молодший обрав собі стихію, що знаходиться набагато вище дерев. Надвечір, коли всі лягали спати, дятлик-молодший підстеляв трошки моху на поріг дупла, клав на мох голову, мов на подушку, і довго-довго дивився у зоряне небо. Невдовзі він безпомилково визначав Велику та Малу Ведмедиці, слідкував за рухом зірок навколо Полярної Зірки, малював у своїй уяві Стрільця та Скорпіона, і поставив собі за мету перерахувати до зими всі-всі зірки на небі. Через деякий час стомлений та сонний дятлик-тато, бурмочучи собі під ніс, що йому завтра на роботу, забирав його в дупло спати, погрожуючи, що поставить двері у дуплі і буде щоразу їх на ніч закривати. «В кого він тільки такий вдався? - запитував інколи дятлик-тато у мами-дятлихи. – Ну от що з ним робити?». Мама тільки зітхала, але вона дуже любила мрійника і сподівалася, що наприкінці літа, коли хлопчаки навчаться літати, вийдуть з гнізда та відчують справжню свободу, їхні нерозумні вигадки забудуться самі собою.

Прийшла осінь. Хлопчаки підросли, в їхніх крилах відчутно з’явилася впевненість. Настала пора виводити їх з гнізда - випробовувати крилята. Дятлик-тато вирішив взяти вихідний у неділю заради цього хвилюючого моменту. Коли з дупла першим вийшов дятлик-старшенький, стрибнув униз по стовбуру, постукуючи боязко дзьобом по дереву, то мама аж розчулилася, а дятлик-тато приєднався до сина, показуючи майстер-клас, і невдовзі по лісу прокотилося відлуння двох діловитих дятлових голосів: «Тук-тук, тук-тук, ту-ту-тук, ту-ту-тук…». Від гордості у дятлика-тата розпирало груди!

Настала черга дятлика-молодшого.

- Виходь! - радісно вигукнули хором тато, мама та братик. Молодший вистрибнув з дупла, глянув униз, потім – на небо, і невпевнено пострибав… угору по стовбуру, зовсім не постукуючи, як це потрібно.

- Це все - твоє виховання! – звернувся дятлик-тато до мами-дятлихи, засмучуючись, хоча розумів, що мабуть в цьому є і його провина: через роботу мало приділяв потрібної уваги вихованню. Настрій у дятлика-тата був зіпсований, не зважаючи на невгамовний барабанний дріб старшого сина.

Ситуацію потрібно було виправляти. Треба сказати, що дятлик-тато був не проти захоплень дятлика-молодшого, але перш за все – справа!

«Навчися лікувати дерева, будувати дупло-житло, добувати їжу, щоб зміг сім’ю прогодувати, – і мрій скільки завгодно!» - повчав він.

Тепер дятлик-тато почав раніше приходити з роботи, цікавитися захопленнями дятлика-молодшого, і невдовзі вечорами у зоряне небо дивилися дві пари очей – дятлика-тата та дятлика-молодшого. Син захоплено розповідав татові про світ, що знаходиться вище дерев, і періодично два розкритих дзьоби здивовано спостерігали за зіркою, що пролітала по небу та дивно блимала. Цього дива поки що дятлик-молодший пояснити не міг.

- А про що ти зараз мрієш? – запитав дятлик-тато.

- Хочу до зими перерахувати кількість зірок на небі, - зітхнув дятлик-син. - Тільки у мене не виходить. Я кожен раз забуваю, скільки нарахував напередодні: їх так багато.

- Тоді у мене ідея! – вигукнув тато. - Але про це ми поговоримо завтра зранку.

Зранку після сніданку дятлик-тато, тримаючи свою ідею в секреті перед іншими членами родини, повідомив, підморгнувши мамі-дятлисі, що сьогодні на господі за старшого залишається дятлик-старший, а вони з дятликом-молодшим відправляються по відповідальній справі. Відлетівши з дупла, дятлик-тато піднявся над лісом, показав захопленому дятлику-молодшому його безкрайні простори і розкрив свою ідею:

- Пропоную тобі робити зарубки на деревах по кількості порахованих напередодні зірок. Таким чином ти зможеш досягти своєї мети, записавши свої підрахунки на деревах, наче в зошиті, і головне – ти зможеш в будь-який момент себе перевірити. Водночас, ти зможеш підказувати мені, які дерева потрібно пролікувати, а деякі полікуєш сам. Згода?

- Згода! – радісно погодився дятлик-молодший.

Невдовзі зранку до глибокого вечора з трьох сторін у лісі тільки і чутно було веселий перестук дятликів. Здавалося лише, що один з них звучав частіше за інші.                                          

Даніїл Корсун, 
разом з татом

24.12.2013