Жінка-УКРАЇНКА

Сьогодні 126 років від дня народження Павла Григоровича Тичини - славного чернігівця. Про Павла Тичину написано та переписано дуже багато. Є ще і багато споминів та переказів серед людей. Минулого року, коли у селі Піски ми святкували 125 - річчя поета, мені пригадалось святкування 90-річчя від дня народження Тичини. У тій самій залі минулоріч зібралось багато людей, які були на святкуванні 35 років тому. Шанують свого земляка у селі.

Після концерту один молодик у камуфляжі щось мені про якісь поезії та про якусь партію розпочав городити. Я запропонував йому одягти вишиванку, перейти на окуповану головорізами територію у Луганській та Донецькій областях, і читати поезії свого земляка. Може тоді збагне, як жили при "братах" батьки та діди наші.

Якось уже у літньому віці Павло Григорович приїхав до села Піски. Люди зразу обступили земляка і розпочали висловлювати йому свою пошану. Відомий поет,голова Верховної ради України, громадський діяч, перекладач...

Павло Григорович подякував землякам і заспокоїв їх:

- То не моя заслуга,- говорив.

- А чия,- запитували земляки?

- То заслуга чорної машини.

Люди притихли.

- Он бачите чорна "Волга" стоїть? Ото вона все робить. Забирає мене вранці, а на сидінні чорна папка з документами засідання Верховної ради. Там усе вирішено і написано. Чорна машина везе після роботи додому.

Другого дня знову приїжджає з чорною папкою. Так щодня.     Як можна було вижити у тій катівні?

Давно у пам'яті моїй переказ про перше трагічне кохання молодого поета у селі Добрянка Чернігів-ської області. Так воно було, чи не так,- але було. Володимир Самійленко запросив до себе поета на чисте повітря у Добрянку. Там він жив і працював. У  цій Добрянці Омелян Пугачов отримував паспорт і вирушав з козацьким повстанням.

Молодого, уже відомого поета Павла Тичину зустріла Наталка Коновал. Він не впізнав її, бо коли читав поезії для її батьків та сестер у Києві, вона була ще дівчиськом. Тепер вони студенти. Наталка була закохана у молодого, повного сили та відваги поета. Вона сама запросила на самовар, коли повечоріло і всі розійшлись. У цю ніч забулося її попереднє кохання і застереження щодо стану здоров'я молодої красивої Наталки. Ранком знайшли Наталію мертвою. Кажуть, що після тієї ночі, Павло Тичина не назвав коханою жодну жінку. Якщо уважно почитаємо його поезії,- все стане зрозуміло.

ВИ ЗНАЄТЕ, ЯК ЛИПА ШЕЛЕСТИТЬ

Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї? –
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов*ї…
«Я твій» - десь чують дідугани.
А солов*ї!..
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

6 травня 1911

На звороті рукопису цього вірша рукою Павла Тичини написано: «Не смерті я боюсь, - Боюсь я похорону…».

Липа не в селі Пісках шелестіла, як екскурсоводи розповідають, а у селі Добрянка. 

Одну із сестер Наталії звали  Інною. Молодий поет страждав. Через п'ять років написав  вірш, присвячений сестрі.

О, ПАННО ІННО…

О, панно, Інно, панно Інно!
Я – сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив –
Дитинно, злотоцінно.
Любив? - Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз – ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам*ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий – я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом – небо…шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. – Я ридаю.
Сестра чи Ви? – Любив…

1915

З КОХАННЯ ПЛАКАВ Я…

З кохання плакав я, ридав.
(Над бором хмари муром!)
Той плач між нею, мною став –
(Мармуровим муром…)
Пливуть молитви угорі.
(Вернися з сміхом-дзвоном!)
Спадає лист на вівчарі –
(Кучерявим дзвоном…)
Уже десь випали сніги.
(Над бором хмари муром!)
Розбиті ніжні вороги –
(Мармуровим муром…)
Самотна ти, самотний я.
(Війна! – світанок! – вишня!)
Обсипалась душа твоя –
(Вранішняя вишня…)

1917

Василь НЕЧЕПА