Жінка-УКРАЇНКА

Валерія Андрієнко прийшла до літературної майстерні «Божевільні риби» (Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова) на другому курсі. Тепер їй 20 чи всього лише 20. І це неймовірно чудово.

Білолиця усміхнена брюнетка здавалась трохи дорослішою і в чомусь досвідченішою за своїх однокурсників, хоч різниці особливої і не було – всього на один рік старша за інших студентів. Читала свої вірші, і склалось враження, що перед нами поетка романтично-ліричного амплуа.

Пройшов рік занять в майстерні – це був час її невпинного саморозвитку і творчого пошуку. І перед нами якась незвичайна зміна внутрішнього стану ліричної героїні у поезіях Валерії. Її відвертість часто шокує, оголює те, що ми зумисно цнотливо оминаємо поглядом. Її поезія нуртує емоціями, але вони вже не затоплюють з головою, а врівноважуються інтелектуальним наповненням, формально її поезія близька до футуристів, але, здається мені, що це лише етап творчого розвитку В. Андрієнко, хоч і дуже цікавий.

Валерія Андрієнко  родом з Ніжина, можливо, тому її літературна любов не здається екстравагантною (чи навпаки?) – вона обожнює  Миколу Гоголя, може говорити про письменника, його життя, твори, місця, пов’язані з ним, багато, цікаво, захоплено. Гоголь міг би стати талановитим актором, його уміння перевтілюватись вражало сучасників. Чи не Гоголь навіяв дівчині думку про акторську професію? З театральним не склалось, але від того, сподіваюсь, ні Гоголь, ні Валерія Андрієнко багато не втратили. Уміння сприймати світ в образах, вживатись в ті образи перейшло на папір. Молода поетеса часто вдало стилізує, фольклорне, діалектне, розмовне і своє, вже вишколене філологічне, витворюють цікавий стильовий коктейль.

Сучасна жіноча поезія сміливо і розкуто демонструє своє жіноче Я. Це Я дуже багатогранне, воно часто стоїть на перетині життєвих проблем і катаклізмів нашого світу. Жіноча поезія не зводиться лише до відтворення особистісних інтимних переживань, цього вже для жінки занадто мало, вона відчуває себе включеною в історичний, культурний потік, вона стоїть перед цивілізаційними викликами. І це надзвичайно розширює горизонти жіночої поезії як явища, однак поза своїм жіночим єством вона не зможе так експресивно себе виявляти, погодьтесь. Із сучасниць Валерія Андрієнко захоплюється Оксаною Забужко. Що ж, непоганий кумир для двадцятирічної дівчини, у якої ще все попереду. Тим більше, що і свої цінності дівчина вміє відстоювати безкомпромісно: мовне питання стало причиною конфлікту між викладачкою та тоді студенткою Харківської державної академії культури. Через це змушена припинити навчання у Харкові та почати усе спочатку в Києві, обравши фах українського філолога (фольклористика). Ще вона відчула поклик своїх предків-білорусів (дідусь – білорус) і їй болить сучасний стан білоруської мови. Валерія із зацікавленням відкриває для себе літературу сусідів. А також перекладає українською свою улюблену Вальжину Морт.

А взагалі Лєра така ж, як і більшість, дівчат її віку, але і не така. Вона тратить стипендію на косметику та книжки. А якось купила дримбу. І тепер «дримбалить» чи «дрембітає» на наших літературних зібраннях. А ще погрожує, що на наступну стипендію купить ритуальний барабан. Вона цікавиться мистецтвом, ходить на всілякі мистецькі виставки, дивиться фільми Пазоліні. Для чогось мріє стати викладачем. Але то ж так чудово, коли тобі 20 і ти можеш вибирати, шукати, змінювати, зачаровуватись і не страшно, якщо й навпаки, і рости-виростати в художника слова.

Інна Галак

***

Топи чуття у чаші градусів.
Тони сам серед диму сполук:
нікотинів-отрут-канабісів,
зав’язаних очей і відкритих рук.

важкий січень 2019

***

життя така штука
знаєш
побачити б нам хоч пів душі
але чортові сітки
розставлені в пошуках риби
дідькові вудки
націлені на дурних дівчиськ
що живуть романтизмом
чуєш
нам мало судилося
майже нічого не дано
ніби множимо на нуль
чи перекриваємо кисень
свічці
гаспиди використовують динаміт
не хвилюйся
ранить мене
і вбиває мене
ця штука дивна життя

жорстокий квітень 2019

Від постмодернізма
 мистецтву

ФУТТУРИИЗМ
 Футуризм
 фігури кошлаті
 і квадратні колеса
 як колізей з прямими кутами
 квадрат цивілімертвого труда
 твої фарби говорять
 «О ФУТУРРРИЗМ»
 ричать мотори і фабрики
Футурииизм
 це брунатно-блакитні мальви
 строєм стоять серед доріг
бруталізму та арт-деко
 лозунги крики та стуки
 асфальти ритори та громи
 горбатих ідей
зафутуруй мрії майбутнього
 затисни скреготом
 картаті форуми і хрести
 біля твого колізею
 на очах у 28 силуетів
футурнийфуторорист
 народ із поетів, героїв, святих, di artisti, di pensatori, di scienziati, di navigatori, di trasmigratori!

сумний липень 2019

Мелодія Моринців

гей
            га
Андрію
            струси
світ
            звуками
дримби
           
гей
            га
Андрію
            хай звучить
молитва
            капища
предків

гей
            га
Андрію
            твої руни
як іноземна
            книга
для тих
            хто
не знає мови

гей
            га
Андрію
            запалюй
вогнище
            під скрегіт
дримби

давай
м’яти
тумани
            і наївність

гей
            га
Андрію

екстраваґантний серпень 2019

***

Розтинаю, мов хірург
Гострим ножем хворого,
Чернігівську область
Електричкою.
І ніякої жалості!
Лише бажання стати дорогою...
У вікно вривається
Безнадія сіл, яка стогне
Від бідності і самотності,
А потім спакує торби
І [в' і т п р а в и ц а у н’ є ж и н]
Затоплювати болота
І сіяти траву.
Сонце безсоромно кокетує,
Манить гріховною спрагою
Наївне листя.
Чи вже?
Звичайно! Вже!
Листя обпалене і кинуте.
А що воно собі думало?
Сонце не знає про вірність,
Як остання міська повія,
Що готова віддати та віддатися
За перші гроші світу!
Розриваю, мов дівочу пліву,
Чернігівську область
Електричкою.
І чую: [ н а с' е н': а г у р к' і ў/
м о р к в и / у к р о п а п о
п' е т н а ц а т' г р и в е н з а п' а т']
Боже! Що ж це за прекрасна казка
Про зрадливе сонце,
Хтиве листя
І електричку?

двадцятилітній жовтень 2019

АБРАКАДАБРА

Ауууууууу
"Аааа"
Повний місяць!
Відьмо! Де твої трунки
З духмяних квіток і трав?
"Брааа"
Вийдеш опівночі
Ворожить-чаклувать?
"Кааа"
Чом не пашіє зілля?
Чом не зводиш людей?
"Дааа"
Де твоя сила?
Де твої чари?
"Брааа"
"Абракадабра! Абракадабра!"
Ауууууууу
Лиш затверділий віск,
Мов скам'янілі сльози...
"Абраа"
Запечена кров і смуток...
Відьмо! Чом не гадаєш?
"Кадаа"
Де твоє щастя?
Де твоя доля?
"Брааа"
"Абракадабра! Абракадабра!"
Ауууууууу
Сльози і смуток.
Самотність і сльози...
Відьмо! Нещастя дарують знання!
Чи чуєш: "Абракадабра"?
Чи віриш: "Абракадабра"?
Чи бачиш: "Абракадабра"?
Чи знаєш ти, відьмо, любов?
Ауууууууу

двадцятилітній жовтень 2019

остання хризантема

щоденне гадання
на осінніх хризантемах.
мов ритуал
жертвоприношення
чи самозречення
власного "Я".
покладання на чашу
холодних терезів
гонору і гордості.
щоденне гадання
на тих хризантемах,
що не висохли,
не замерзли,
не зів'яли.
циклічними рухами
циклічна молитва:
"любе - не любе"
щоденне гадання
на останній хризантемі:
"Любе - Не Любе".
і обсипалися пелюстки,
і вдарились вони
об жорстоке:
"ЛЮБЕ -НЕ ЛЮБЕ"!
об болюче
відречення
і морозне "НІ"!
"любе - не любе"?
і остання пелюстка
твоєї нелюбові...

незнайдений листопад 2019

Обсценністьвідчуттів

якщо змішати огірки з морською капустою
і залити це сметаною
буде така ж реакція
як і від популістичнихпромороликів
дурників з темного 1+1
тобі захочеться блювати
як і від афіші «кварталу»
на фасаді жовтневого палацу
але чи зрозуміють
потребу виблювати ті
чиї ідейні предки
прийшли в 1930 на виставу
до оперного театру в харкові

апокаліптичний лютий 2020

***

нічні хрести ліхтарів
ховаються за шторами
скляних древніх вікон
на стільки древніх
щоб пам’ятати долі
усіх своїх мешканців

хрести ліхтарів мовчать
бо мовчання зараз
безцінне
як і мрія випити каву
що перенесеться на термін
невідомого майбуття
яке може не настати

сьогодні прощається
червоними смугами
галактичного моря
якщо настане завтра
зателефонуй батькам
і скажи «дякую»

апокаліптичний лютий 2020

Мої коханці

Мої коханці не читають Верлена
вони зливаються у звуки магнітоли
бережуть іконки на дзеркалах
і вмиваються димом сигар
Мої коханці не бачили Пазоліні
п'ють витриманого Джека
мають купу дитячих образ
і колись підуть з мамою в церкву
Мої коханці не відчувають Воргола
їхнє волосся розчісує вітер
а скупі слова стають пестощами
коли зайде сонце за праліси
Мої коханці не чули Бові
їхні руки пропахли мазутом
хтось з них вірить у силу троянд
та я вже не буду для них коханкою

апокаліптичний лютий 2020

Мовному питанню присвячується

Ти говориш:
«Добрывечар».
І чую:
«Добрывечар».
І хрипить у моїх легенях:
«Добрывечар».
І тіче моїми венами:
«Добрывечар».
І бачать мої очі:
«Добрывечар».
І відбиває моє серце:
«Добрывечар».
І тремтять мої руки:
«Добрывечар».
І спускається нижче:
«Добрывечар».

«ДОБРЫ ВЕЧАР»
«ДОБРЫ ВЕЧАР»

І замовкло!
І хтось скаже:
«Добрыйвечер».
І хтось крикне:
«Добрыйвечер!»

І зникла твоя мова,
І нема твого серця,
І відрубали твої руки,
І з'їли твої легені,
І випили твою кров…
Ха-ха-ха!
Добрывечар!

апокаліптичний лютий 2020