Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Публікації
«Але я живий, за що дякую Богу!»
Коротенька, але незабутня історія 68-літньої киянки Валентини Паюк, яка з перших днів підтримує Майдан і того чорного вівторка (18 лютого) теж взяла участь у мирній ході.
– Коли ми підійшли до Маріїнського парку, де стояли бійці «Беркута», а за ними сотні тітушок, які показували нам усіляку гидоту, то мене дуже вразило ось що, – каже пані Валентина. – Ішли священики й баби, я їх жінками не можу назвати, і кропили цих бійців святою водою. Кажу: «Боже, це ви що, на вбивство їх благословляєте?! Як же так можна?!» І вже за трохи «беркутівці» кинули в мітингувальників гранату, вони перші почали, це я точно знаю! У мене стало текти з носа й очей… Тут чуємо: «Втікайте, біжать тітушки з палками!».
Роздуми 17 березня 2014 року
Тривожний час сьогодення… Мов в калейдоскопі, мигтять події, що викликають масу роздумів і реакцій…
Тривожні роздуми, важкі переживання численних втрат українських патріотів і багато-багато щирих, благальних молитов. Більшість віруючих людей, когорти душпастирів–патріотів благають Господа Бога втрутитися в хід історії, вплинути на долю нашого народу.
На жаль, далеко не всі українці знають, вірять у силу молитви. Пожинаємо плоди тривалого перебування в імперії войовничого атеїзму. Та й впливи самодостатнього, успішного Заходу не привертають до Бога. Недарма кажуть, що в добробуті люди схильні забувати, хто дарує їм цей добробут.
Чому жінки плачуть?
Маленький хлопчик запитав маму: "Чому ти плачеш?" - "Тому що я - жінка." - "Я не розумію!" Мама обійняла його і сказала: - "Цього ти не зрозумієш ніколи." Тоді хлопчик запитав у батька: "Чому мама іноді плаче без причин?" - "Всі жінки іноді плачуть без причин", все, що зміг відповісти батько. Потім хлопчик виріс, став чоловіком, але не переставав дивуватися: - "Чому ж жінки плачуть?" Нарешті, він запитав у Бога. І Бог відповів: - "Задумавши жінку, Я хотів, щоб вона була досконалою. Я дав їй плечі такі сильні, щоб тримати весь світ, і такі ніжні, щоб підтримувати дитячу голівку.
Герої із Сотні Земної
– У вас таке гаряче волосся, то, певно, й серце таке, – чую за спиною, йдучи Хрещатиком, повз палатки майданівців. За мить помічаю поруч високого молодого вояка у камуфляжнім уборі. Зауважую, що він помітно кульгає. – Тепліє потроху, – додає, ніби знічев’я.
– Так, потроху настає весна, – і собі відказую.
Помітивши деяку сором’язливість чи невпевненість, які насправді виявляться незагойним болем і неминучою тривогою цього худощокого чорнявого повстанця, зупиняюся і даю зрозуміти, що мені не байдуже те, що він скаже. Навпаки хочу довідатися якнайбільше про те, чим живе разом з іншими побратимами, що думає, які має передчуття.
У ЧНУ пройшли Шевченківські наукові читання
Березень 12, 2014 - 15:08 — perohanych
11 березня у Червоній залі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича відбулися наукові читання «Шевченківські традиції на Буковині», присвячені постаті Тараса Шевченка. Провідні вчені-філологи ЧНУ ділилися міркуваннями про те, яка ж роль Шевченка у формуванні українського суспільства, окреслили штрихи до сучасного прочитання Тараса Шевченка як поета і громадянина та та проаналізували вплив Тараса Шевченка на сучасне йому та прийдешні покоління.
Фестиваль «Поетичний рушник» – стежина до майстерності
На початку лютого 2014 року вийшла друком збірка творів поетів з інвалідністю «Поетичний рушник». Книгу видано за результатами ІІІ обласного фестивалю Київщини для людей з обмеженими фізичними можливостями «Поетичний рушник». Збірка містить твори конкурсантів, які посіли призові місця в номінаціях «Пам’яті Андрія Малишка», «Поезія для дітей», «Пейзажна лірика», «Соціальна поезія», «Громадянська лірика», «Поетична хвиля» (номінація для творів, що не підпадають під інші номінації), «Інтимна лірика», «Гумор» та «Духовна лірика».
Засновниками «Поетичного рушника» є Обухівська міська рада; Всеукраїнська громадська організація «Народна академія творчості інвалідів» та КМГО «Союз організацій інвалідів України». Фестиваль проходив у кілька етапів. Спочатку – з 1 лютого по 1 серпня 2013 року оргкомітет фестивалю чекав поетичні твори потенційних учасників. Коли всі бажаючі надіслали твори, почалася робота журі. Робота була не проста, кропітка. І ось, настав ключовий момент – 21 листопада 2013 року в Обухові було підбито підсумки фестивалю.
2014 – Роздуми про 8 березня
8 БЕРЕЗНЯ 2014
Сьогодні знову лунають вітання з днем 8 березня.
Мені від цього стає прикро… Невже українська жінка заслуговує пошанування і вітання лише один день у році?
Ідея належного шанування жінки, розуміння її ролі в суспільстві та виявлення вдячності за ту визначальну роль – надзвичайно благородна. Але це повинно здійснюватися повсякчасно – щоденно, круглорічно, а не лише одноденно. Коли ми призначаємо для вшанування жінок лише один день в році, то тим самим автоматично всі решту днів віддаємо для вшанування чоловіків. А це не справедливо і не цивілізовано. І суперечить українським традиціям, українській ментальності.
Революція в поезії Наталії Крісман
Вірші Наталії Крісман вже давно вирували у наших душах. Коли світ побачив шедевр „Я, екстреміст” вся Україна відгукнулася передзвінами пісень, ораторських виступів, фільмів за мотивами вірша. Підсвідомий „екстремізм” вже давно перебував у суспільсві, і у найзапекліші дні революції вірш став не фоном, а органічним обрамленням думкам кожного свідомого українця. Тепер поезії цієї неординарної жінки облетіли „майдани” всього світу.
Інвалідність – не вирок, а шанс і надія до самовдосконалення
В кожної епохи є свої герої і героїні. Українка сьогодення, 64-річна львів’янка, повна сил і творчого потенціалу, самотня особа похилого віку, інвалід 2-ї групи трудового каліцтва, Харченко Ольга надихає своїм життєвим завзяттям, потенціалом і натхнення кожного, хто зустрічається її на своїй життєвій дорозі.
Говорити, планувати і робити
Вісім порад психологів щодо того, як прийняти нову реальність і новий досвід учасника бойових дій...
Що робити зараз і як прийняти новий досвід і відновитися для «нормального» мирного життя? Чи можна відчувати себе в безпеці, якщо не підтримуєш деякі ідеї Майдану? А якщо взагалі його не підтримуєш? Почуття «провини», що не ти був (була) на барикадах, коли розстрілювали людей, — це природній, нормальний етап у процесі горювання за загиблими. Однак як знайти в собі сили простити собі?
«Книжка» на все життя: Розстріляний Майдан
Я й дотепер не знаю, як про це розповідати. І чи варто. Спершу видавалося, що то геть не важливо, адже мені пощастило: мене не побили, як сотні інших демонстрантів, що того злощасного вівторка, вісімнадцятого лютого, вийшли з мирною ходою до Верховної ради, вимагаючи проголосувати за повернення до Конституції 2004 року.
Згодом думалося: порівняно з кривавим четвергом, коли на вулиці Інститутській відбувся справжній геноцид нашого народу, бо за лічені години безжальні вбивці розстріляли Сотню Найкращих і Найбезстрашніших Українців, то вівторкове побоїще і справді видається не вельми значимим.
Але коли цієї суботи на цій таки Інститутській, яку планують перейменувати на вулицю Героїв Небесної Сотні, зібралися десятки очевидців, аби згадати саме вівторкові події, і що деякі з них навіть залишили свої лікарняні ліжка у віддалених містах країни, але приїхали розповісти, що ж тоді трапилося, та відшукати своїх рятівників і подякувати їм, вирішила – усе, що стосується життя людини, є важливим. Адже тоді, у вівторок, теж загинули люди: семеро протестувальників і стільки ж міліціонерів. А мені пощастило – я зосталася жити.
«Біле мовчання…»
Для Надії Нікіфорової, за її власним зізнанням, мотивом створення портрета Тараса Шевченка стало власне постійне відчуття присутності митця поруч: його постаті, літературних героїв, зокрема тих, які є носіями високих моральних чеснот.
Художниця влучно визначила: «…він підказував мені рішення в різних ситуаціях, виховував мої почуття». Останнє мені особливо впало в око як досліднику питання впливу постаті Великого Кобзаря на становлення свідомістних процесів в українському соціумі.
Надія Яківна в черговий раз доводить, заперечуючи тим самим посилені останнім часом антишевченківські висловлювання у сучасному інформаційному просторі, що Шевченко, як знакова постать, залишається незмінною духовною цінністю для тих (незалежно від етнічного походження), кому є близькими такі поняття як толерантність, духовність, історична пам’ять, неперервність поколінь, повага до минулого, любов до батьківщини, як до місця народження і як до явища національно-культурно-історичної специфіки.
