Публікації

Іванна Стеф’юк: Творчих планів не маю ніколи – все спонтанно якось приходить

1074978_574118476010709_499235038_nСьогодні в гостях у редакції «Майдану» – письменниця молодої ґенерації з Чернівців Іванна Стеф’юк. І хоч вельми молода наша гостя, вже багато чого досягла в творчому житті. Навіть уже вікіпедія докладно інформує про неї, чим не кожен з її ровесників може похвалитися. Сьогодні розмовляємо з авторкою теплих, щемливо ліричних віршів і талановитою фотомоделлю про літературу, про життя, про взаємини…

Велика справа маленьких людей

Світлана ПАТРА
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Протестні настрої охопили всю Україну без винятку. Те, що починалося як мирна акція студентів проти зриву асоціації з Євросоюзом, давно вже перейшло у запекле протистояння пересічних громадян із державною системою. У цю боротьбу включилися всі – студенти, інтелігенція, пенсіонери, робітники, селяни. Особливістю українських протестів цього разу є те, що у революційні процеси активно включилися і люди з інвалідністю.

Чому Сходу так важко визнати себе Україною?

Події останніх тижнів, а особливо останніх днів наочно показали, що незважаючи на велику щільність населення, українцям на сході дуже важко самоідентифікуватися і вийти проти насильства і несправедливості. Хоча відео, оприлюднені нещодавно, певно, похитнуть ситуацію вбік самоусвідомлення і розуміння, що так жити більше не можна.

Причини ситуації треба шукати не у сьогоднішньому дні, і навіть не у минулому столітті. Зупинюся на деяких сторінках історії, хоча їх значно більше.

Світло славних ювілеїв

Ще звучить у наших душах відлуння чудових, благодатних свят січня, коли ми дякували Господеві за рік минулий та зустрічали рік новий, коли знову долучилися серцями до життєдайної таїни Різдва Христового та Богоявлення, коли вшановували річницю народження славного сина України Степана Бандери та річницю Злуки України – аж тут надходять ще одні вельми значимі для нас святкові дати. Це – славні ювілеї видатних українських героїнь, котрі живуть серед нас і разом з тим символізують героїчну епоху наших попередників, які самовіддано боролися за волю України.

Анна Сенік: Щоб робити чуттєві фото про кохання, не обов'язково в цей момент самій бути закоханою

Анна Сенік (або Ladna Kobieta, як її можуть ще знати "жителі" інтернету) – надзвичайно талановитий київський фотограф. Її світлини в "етнічному українському стилі" зачаровують навіть тих, хто раніше ніколи не був фаном української культури. Є у фотографіях Анни щось рідне, щось таке незвичне і знайоме водночас. 

І от, Анна погодилась розповісти UA Modna про те, як їй вдається створювати настільки красномовні та самобутні образи.

Чому саме Ladna Kobieta? 

Наталія Дев'ятко: Українській літературі потрібен "Х-фактор"

Україні потрібне духовне відродження, а воно не може початися без відродження духовності у літературі.

Із великим сумом дивилася сьогодні гала-концерт одного з найкращих талант-шоу світу "Х-фактор". Українська версія одна з найсильніших. І причина у тому, що в Україні "Х-фактор" і сьогодні є ледь не єдиним проектом (інший рівнозначний "Україна має талант"), який дає шанс талановитим, і не лише молоді. Не в приклад фальшивому "Фактору-А", який прославляє одну особу. Або американській версії, куди здебільшого їдуть ті, хто заради успішної кар’єри відмовився від співів ще замолоду, а нині має гроші і час для самореалізації.

Поетка, яка бачить час

Кириченко Анастасія народилася 15 лютого 1997 року в м.Дніпропетровську. Зараз навчається в НВК № 138 м. Дніпропетровська.

Більше шести років пише вірші, в яких говорить про красу рідної мови, любов до природи, до України, про віру в прекрасне майбутнє. ЇЇ думки відзначаються самостійністю судження, глибиною осмислення життя, подій. Для неї світ творчості – особливий. Це світ прекрасних мрій, осінньої краси,  філософських роздумів. Кожен рядок її поезії пронизаний глибоким змістом.  За кожним новим віршем  відчувається її творче зростання.

Студентка Університету «Україна» Вікторія Скрипник – майбутній журналіст і поетеса

Світлана Патра, журналіст Імідж-центру Університету «Україна»

Вікторія СКРИПНИК – студентка 5 курсу Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна» (денна форма навчання) і 4 курсу Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка (заочна форма навчання). У вищих навчальних закладах дівчина вивчає видавничу справу та редагування, журналістику. Вікторія – не лише студентка і журналіст. Вона – поет. І журналістика, і поезія з легкістю підкорюються Вікторії.

От таке буває в горах

Знаєте, буває в горах туман як туман, а є якєс таке нешєстє, шо може посеред білої днинки мряка така упасти, шо не видно куди ступати, то часто людина і заблудитиси може. А є такі тумани, шо аж душа радіє, краплі води зависают в повітрі і так виблискуют як зірниці на небі, і супокій тоді такий на душі і тілу приємність. Так тумани в горах всєкі бувают, а старі люди уповідают ше таку історію.

Було то кажуть в ті часи коли в горах було гет мало людий, як правило люд тікав сюди з долин, шукаючи порятунку від панської влади, шукаючи волю, хоч яке тяжке тут було життє і багато небезпек чатувало на сміливців. А ще по горам в недоступних кичєрах жили всєкий непростий люд. Раніше називали їх Зимлєними Богами, всілякі мольфарі та віжлуни, та чинтонарі та всякі такі шо христиєнинові навіть невольно називати їх. Жили тут відей з правіку, ніводомо якого роду племені, люди їх боєлиси, але час від чєсу мусіли звертатиси до них, шукаючи поради чи ліку якогос, а чи навіть навпаки…

Літературна ретроспектива: Юрій Збанацький

Еліна Заржицька

1 січня 2014 року виповнилося 100 років від дня народження позабутого, на жаль, українського письменника Юрія Збанацького. Автор численних повістей та романів – «Малиновий дзвін», «Сеспель», «Таємниця Соколиного бору», «Лісова красуня», «Серед добрих людей», «Єдина», «Привітайте мене, друзі!», «Стародуби» тощо. Між тим, за віком і талантом Юрій Збанацький належав до тієї блискучої плеяди майстрів художнього слова, як от Олесь Гончар, Платон Воронько, Іван Ле, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Андрій Малишко...

Педагог за фахом, більшість своїх творів Юрій Олефірович присвячував питанням виховання у підростаючого покоління найкращих рис Людини і Громадянина, духовного дорослішання і становлення характеру дітей та підлітків у воєнні та повоєнні часи. І, водночас, його проза є зразком ліричної оповідки, що оспівує красу рідної землі і повсякденне життя на ній працьовитих, добрих та відданих своїй справі людей.

Але зараз логічно буде згадати не Збанацького – романіста, а Збанацького – дитячого письменника. Тому й зупинюся на огляді повісті-казки Юрія Олефіровича «Я був дідусем». (До речі, за кількістю авторських листів, на теперішній час цю повість без коливань можна називати романом).

Трудівниця, мати-героїня, берегиня народної пісні

Старосинявська земля, праматір’ю якої є Болохівщина, багата своєю історією та культурою. Невичерпною криницею є її фольклор, створений народом протягом багатьох віків. Та найбільше одвічне багатство землі – це її люди,  ті, хто створює історію, плекає землю, ростить дітей, продовжуючи життя, творить пісню і передає її у спадок. І свято оберігає традиції народу і рідного краю.

Такою берегинею народної пісні є Ганна Василівна Крот. Народилась у Теліжинцях у звичайній родині, селянській від кореня і крони, тож ізмалку доводилося росити ноги в полі, розмовляти зі світанками, навчитися добре володіти серпом і ціпом. Від батька, Василя Тодоровича Гончарука, фронтовика, теслі, перейняла доброту душі, працелюбність і вічну науку землеробства та людинолюбства. Мати, Марія Костянтинівна Гончарук (Логвин), зуміла передати у спадок любов до прекрасного – до квітів, шиття і вишивання, до безсмертної народної пісні. А природа наділила гарним, дзвінким, голосом.
Об'єднати вміст