Жінка-УКРАЇНКА

У нашій країні її ім'я не надто відоме, от у Європі та Штатах її роботи можна знайти у найкращих галереях. При чому всюди наголошують на її українському походженні.

Соня народилась в Одесі, та після смерті батьків семирічну дівчинку забрали родичі з Петербурга. Своє справжнє мистецьке життя розпочала в Парижі, куди вона переїхала на навчання, а от творчий прорив — у декреті. Шиючи ковдру для новонародженого сина, молода художниця використала різнокольорові клаптики тканин. І тут прийшло осяяння: до дизайну одягу можна також додати трохи авангарду. Так Соня починає шити дивакуваті сукні з тканинним колажем.

Вітаю Вас, дорога пані Еліно, та запрошую до розмови, посередництвом модерних комунікацій – інтернету. Перш за все: хочу подякувати Вам, що згодилися на це унікальне інтерв’ю, обіцяю – лише десять запитань.

1. ЮВІЛЕЙ – це особлива ДАТА! Навіть у Біблії, в Старому Завіті (Левіт, гл.25) записано: «И освятите пятидесятьІй год, и бьявите свободу на земле всем жителям ее, да и будет ето у вас юбилей...Ибо ето юбилей, священньІм да будет он для вас».

Як же почувається знана українська журналіст, письменниця (адже належите до НСПУ і НСЖУ) і громадський діяч – ЕЛІНА ЗАРЖИЦЬКА, в переддень свого ЮВІЛЕЮ?

Джерело: Наталя Околитенко (1 лютого 2013). Він показав третій шлях 

19 грудня 2012 р. пішов із цього світу Борис Плаксій. Пішов, не привернувши уваги суспільства, бо не прагнув того й за життя. Людиною тисячоліття назвав його Іван Марчук — і справді, нам іще треба осягнути, хто серед нас творив.

Тетяна Винник — громадський діяч, письменниця, журналіст, перекладач. Людина, яка приділяє багато уваги розвитку культури і суспільства не тільки сіючи добро і світло в своїх книжках, але й ініціюючи благодійні акції. Але про все більш детально в інтерв’ю з Тетяною спеціально для сайту ngo.zp.ua.

– На Запорізькій книжковій толоці ви презентували книжку «Прокинусь живою». Звідки така назва?

– Ця книжка була пророчою. Мені тільки нещодавно батьки сказали, що після моєї аварії лікарі говорили: аби з подібними травмами людину привезли місяців п’ять тому, то не врятували б. Війна навчила лікувати, адже у лікарні Мечнікова (Дніпропетровськ), де я лежала місяць, лікарі останні два роки борються за життя бійців. Бути живою, «прокинутись живою» – означає не втратити людської подоби. У цій книжці багато цитат зі Святого Письма, віршів про смерть і життя, про любов як чи не єдину форму буття, що сповнює це життя сенсом. Про виклик, який життя кидає смерті. Є переклади з англійської, болгарської та російської.

Ось уже понад 20 років восени у місті Копривниця, поблизу Загреба, відбувається міжнародне літературне свято на честь класика хорватської літератури Франа Галовича (1887-1914). Цьогоріч серед почесних гостей фестивалю була й поетеса, перекладач, літературознавець з України Тетяна Дзюба.

За коротке життя різнобічно обдарованого митця, який загинув 27-літнім під час військових дій у Сербії, вийшли друком чотири книги: драма «Тамара» (1907), збірка поезій «Чотири міста» (1913), прозові твори – «Зачароване дзеркало» (1913) та «Сповідь» (1914). Вже по смерті Франа Галовича, у 1925 році, з’явилася поетична  збірка «З моїх берегів», у якій чи не найяскравіше виявився унікальний хист лірика. Український читач знає письменника передусім за його фантастичним оповіданням «Зачароване дзеркало», написаним у манері модернізму. Незначна кількість перекладів Франа Галовича українською почасти пояснюється наявністю у його творах великого пласту діалектної лексики, що завжди утруднює переклад.  Хоча… у когорті українських класиків (а це – Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Осип Федькович, Улас Самчук та ін.), котрих перекладено хорватською, є й ім’я Василя Стефаника, тексти якого перетлумачувати чужою мовою надзвичайно складно.