Публікації

Валентина

завантаженняВона намагається не занепадати духом. Пам’ятає з Мольєра: «Не падай духом где попало». Наче й не до книжок їй, звичайній жінці бальзаківського віку, яка звикла працювати руками. А от вичитала якось зовсім випадково, та й тепер часом повторює, щоб підбадьорити себе та подруг на автостанції, що теж продають усілякий крам та продукти. З самісінького ранку й до пізнього вечора. Щодня. Без вихідних та свят… Ось такий «бізнес» у невеличкому районному містечку.

Валя торгує рибою. Приватний підприємець. Тут – її «точка». Так би мовити, дорога життя. Звісно, осточортіло: стояти доводиться за будь-якої погоди, павільйон майже не опалюється та ще й протяги! Зиск із того – майже ніякий, але іншим – ще гірше. Он сусідка, старенька тьотя Оля, взагалі, у смітниках порпається. Пенсії – як кіт наплакав, мешкає одна, хворіє. А що вдієш? Жити ж якось треба, от і вишукує бодай якісь припаси. І часом знаходить – то вицвілий окраєць хліба, то не надто ретельно обгризену кісточку…

Наша людина в Росії

Нещодавно до Чернігова приїздив мій двоюрідний брат. Мешкає він у Росії, в Тюмені, хоч народився на Придесенні, в Прилуках. Свого часу, захистивши кандидатську дисертацію з історії та розлучившись із дружиною, вирішив розпочати життя з чистого аркуша, то й заїхав аж у далеку Тюмень, де люди загалом жили заможніше. Трапилося це ще за радянських часів.

У Сибіру родич одружився на місцевій жінці, має нову сім’ю. Понад 20 років він викладав у вузі. Пробував займатися бізнесом – не зовсім вдало (скаржився на чиновницьку корупцію та побори усіляких перевіряльників). А нині живе на пенсію, та ще донька, яка вийшла заміж за досить заможного шведа й емігрувала за кордон, часом батькові дещицю грошей надсилає, аби не бідував…    

Бійці батальйону «Чернігів» вирушили на Донбас

Мами загиблих бійцівЦього дня біля УМВС було багатолюдно – близькі та друзі проводжали мужніх бійців батальйону «Чернігів», котрі вирушили захищати Україну від окупантів – до багатостраждальної Донеччини.

Вояки поводилися достойно, як могли, втішали рідних, обіцяли, що повернуться живими й здоровими. Власне, майже всі з них уже пройшли випробування цією жахливою війною, повернулися героями. Однак Вітчизна – все ще в небезпеці, тому жодних сумнівів у наших вояків немає – треба, то треба! Дивлюсь на них – і навіть не сумніваюсь, що служитимуть гідно, зроблять усе можливе й неможливе, щоб на сході нашої держави був мир.

Я виношую в серці слова

Відгук  на книгу  Тетяни  Іванчук  «Там, де небо землю обняло», Київ, 2015 р.,  (135 стор.)

«Я виношую в серці слова, як  дитину виношує мати»  -  ці  рядки  з вірша  Тетяни Іванчук містять два  найважливіші  слова, що характеризують і творчість, і особистість поетеси. Поезія Тетянина  щедра на кольори, настрої, тонкі  відчуття – вона « малює» свої вірші, як картини, влучними, яскравими, живими  словами. І основні з них, як на мене, це,  власне, «слово»  і «мати». Вірніше, «мати» - на першому місці. Бо те саме   «слово»  вона  народжує, як мати  дитину, а тоді відриває від свого серця і відпускає у світ широкий,  до людей.

«Метелики в крижаних панцирах» Оксани Радушинської – погляд на рівних…

metelyki_v_kryjanyh_pantsiryah (1)Під час традиційного щорічного Форуму видавців у Львові відбулася презентація книги «Метелики в крижаних панцирах» подільської письменниці Оксани Радушинської. Це двадцять четверта книга в письменницькому набутку авторки і друга – у співпраці з «Видавництвом Старого Лева».

З анотації: повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи зможе відкритись світові, перебуваючи у панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше – людська гідність.

Оксано, яка цільова аудиторія твоєї повісті?

Твір адресовано підлітковій аудиторії.  Проте він стане в пригоді також батькам, бо ж найчастіше саме з ними, найріднішими людьми, не можуть знайти спільної мови діти, котрі починають швидко дорослішати. Разом із тим, соціальна спрямованість твору буде цікавою читачам різного віку, котрі не байдужі до чужих проблем, як і для тих, владні рішень котрих (!) можуть посприяти поліпшенню ситуації, що існує в Україні в площині доступу інвалідів-візочників до місць громадського користування.

Рвуться струни століть...

Рецензія на книгу Олександра Косенка «Гартування води»

Косенко Олександр. Гартування води. Поезія / Олександр Косенко. –Український пріоритет. – 96 с. 

 

«Всесвіт сховався за небом
і лезо часу 
навпіл січе
цю істоту минуло майбутню»
Олександр Косенко          

«Кванти пам’яті перебираю…»          
Олександр Косенко
 

Олена Швець-Васіна: «Тільки творчість врятує нас і світ»

Ювілей схожий на снігову лавину. Спочатку можна почути тихий гуркіт, що котиться-перекочується навкруги, з кожним днем посилюється і... за ним вже й голосу не чути. А потім тебе накриває пухкий білосніжний килим і несе, несе в далечину. Як довго доведеться нестися у невідоме? А стільки, скільки в тебе друзів, приятелів, родичів... Бо ж усім треба приділити час, зустрітися за чаркою, вислухати добрі побажання, подякувати друзів та колег по перу / нотному стану / мольберту...

За цими приємними клопотами більшість митців не встигають згадати минуле, переглянути не тільки старі світлини та перегорнути сторінки книжок десяти- / двадцятирічної давності, поділитися планами на майбутнє.

Богдан Дячишин. Вступ до есею «Я повернусь і подивлюсь у Ваші очі»

ДЕЯКІ РОЗМИСЛИ СТОСОВНО НОВОЇ КОНФЛІКТОЛОГІЇ БЕРТА ГЕЛЛІНГЕРА 
(німецький психотерапевт зі світовим ім'ям, автор понад тридцяти світових 
бестселерів, у 2010 р. відвідав Україну)

Наступні думки Геллінгера потребують надзусиль для сприйняття й осмислення, щоб вийти із загадкового кола, можливо, спіралі сприйняття незбагненного, яка розкручується. Україна протягом багатьох століть самовіддано грає роль безпорадної жертви. І має всі підстави такою себе вважати:

Тернопільська письменниця видала «Шпинат для мізків»

Саме таку неординарну назву має нова книга тернопільської письменниці Ірини Мацко. «Шпинат для мізків» – це дебют пані Ірини в дорослій прозі. Яка вона на «смак» читачі вже зможуть незабаром «скуштувати». Книга вийшла у світ кілька днів тому.

–  Пані Ірино, як виникла ідея книжки?

Ганна Черінь – видатна українська поетеса й прозаїк

IMG_0415Ганна Черінь – літературне ім’я  відомої в світі української поетеси й прозаїка, Грибінської Галини Іванівни, в заміжжі – Панків, яка живе й натхненно-творчо працює поза Україною, але з Україною в серці.

Письменниця народилася в Києві, у 1924 році, 29 квітня. Середню школу закінчила на відмінно, і поступила на філологічний факультет Київського Університету ім.Т.Г.Шевченка. Друга світова війна перервала навчання у столичному Вузі, і майбутня письменниця, яка вже тоді робила обнадійливі перші кроки в літературі, опинилась у Німеччині, звідкіля доля не судила їй повернутися на Батьківщину.

Супермарафон – в інвалідному візку!

У 19 років Сергій Шурута несподівано захворів. Та так, що незабаром вже зовсім не міг ходити! Довелося пересісти в інвалідний візок – назавжди. Мешкає він у селі Радянська Слобода, в Чернігівському районі, тож, коли треба було у справах добиратися в Чернігів, доводилося увесь час просити чуйних людей, щоб допомогли сісти в автобус із візком. На жаль, в Україні й досі проблемами інвалідів переймаються лише на словах. В наших автобусах та маршрутках жодних пристосувань для людей з особливими потребами не передбачено. Та й по нашому недолугому, горбатому асфальту в інвалідному візку далеко самотужки не заїдеш, адже треба оминати бордюри, а зручних, якісних пандусів – надто мало…

Звичайна родина незвичайних людей

Світлана ПАТРА,
журналіст Імідж-центру Університету «Україна»
Світлини зі сторінок в соціальній мережі «Фейсбук»
Уляни Смирнової та Віталія Пчолкіна

01 В¦тал¦й ПЧОЛК-Н та Уляна СМИРНОВАЩо може бути для людини настільки важливим, як родина? Мама, тато, братики/сестрички, дідусі/бабусі – це середовище, з якого виходить людина. Незалежно від національності, стану здоров’я, сексуальної орієнтації – кожна людина прагне любові, прагне знайти другу половинку та йти з нею дорогою життя. Якщо про міжнаціональні чи міжконфесійні родини ми дещо знаємо, а одностатеві шлюби привертають до себе багато уваги, зокрема – з боку ЗМІ, то про сім’ї людей, що мають інвалідність, ми не знаємо майже нічого. А вони, як і решта громадян як України, так і планети Земля, хочуть кохати і бути коханими. І не лише хочуть, а і докладають усіх зусиль для цього. А також – здобувають освіту, будують кар’єру, спілкуються зі світом.

Об'єднати вміст