Жінка-УКРАЇНКА

В царство Максиміана, нечестивого царя римського був на сході один чоловік знатний і багатий і славний, на ім’я Діоскор, родом і зловірством — еллін, котрий жив в Іліополі. Мав він доньку на ім’я Варвара, котру беріг як зіницю ока, бо не мав більше дітей, а лиш її одну. Коли почала підростати, стала з лиця вельми крaсна, і не було рівною їй за красою дівчини в усій тій країні.

Тому отець її збудував для неї високий стовп вигадливої будови, а на стовпі влаштував помешкання прекрасні, і в них зачинив доньку свою Варвару, приставивши до неї добрих виховательок і рабинь, бо мати її вже померла. Зробив це, аби не бачили такої її краси прості та низькородні люди, бо вважав їхні очі недостойними бачити прекрасне обличчя доньки його. Живучи в тій палаті на високому стовпі, отроковиця втішалася, дивлячись з висоти на верхнє і нижнє творіння Боже — на світлість небесну і на красу земну.

СВЯТО ДІВОЧОЇ ДОЛІ

      (Катерининські вечорниці)

У кожної людини є своя Доля, яка народжується разом з нею і супроводжує її упродовж усього життя, до самої смерті. Цієї фатальної сили не можна ні оминути, ні уникнути. «Від Долі не втечеш, ні сховаєшся, а свого судженого і конем не об’їдеш» – кажуть в народі. А ще Доля буває не тільки доброю, а й лихою недолею, тобто бідою, а злидні – то її діти. Реальне і містичне зливається у житті в єдине ціле, тому наші предки вірили у надприродну силу, обожнювали і боялися її, а, щоб задобрити, приносили всілякі жертви, а також проводили урочистості з магічними ритуалами і піснеспівами.

Іноді не задумуєшся над тим, що в житті по-справжньому важливо і значимо. Нещодавно я збагатилася особливим досвідом – відгукнулася на прохання Ніки Нікалео зустрітися з дітьми, батьки яких загинули в зоні АТО.

- В тебе багато зустрічей,- говорила Ніка,- прийдеш?

Як я могла не прийти до дітей? І, тим більше, як могла не прийти до дітей, які втратили батьків? Звісно, прийшла.
Суботній ранок. Ніка їхала на зустріч, залишивши дома хвору дитину. Я приїхала на десять хвилин раніше від призначеного часу. Ліфт. Сходи. Мама і двійко дітей – хлопчик і дівчинка. Насупились, поглядають зацікавлено, бо ж чекають від зустрічі чогось нового, незвичайного.

- Чи зможу їм це дати?- запитую сама себе.

Пропоную послухати знамениту «Черемшину» у виконанні молодої співачки і композитора зі Львова Ярини Білецької, а далі прочитати історію створення пісні та переглянути відезапис одного з перших виконань 1965 року.

Влітку 1964 уродженець і мешканець селища Вашківці Вижницького району Чернівецької області, Микола Юрійчук, якому на той час було неповних 27 років приніс своєму односельцеві Василеві Михайлюку, який тоді мав уже 35 і працював художним керівником районного будинку культури, вірша із довгою назвою «Всюди буйно квiтне черемшина».

Коли осінній день нахиляється на захід, а зимовий ще не сходить, між ними стоїть якась дивна мовчазна пауза – невизначеності. Саме у такий час Тетяна Череп-Пероганич зібрала шановане товариство у PIANO CAFÉ, що по вул. Ярославській у Києві на літературний вечір, набрунькований осіннім листопадом. Чому набрунькований? Тому що романтичний, розквітлий.. Та ба, навіть назвала «Поговоримо про любов»..

І говорили…У вишуканій кав’ярні, де свічниками людських душ були твори поетеси і журналістки, члена Національної спілки письменників України Тетяни Череп-Пероганич, ми роздумували про людські стосунки в усіх найкращих проявах: через пісню та через поезію.

Окрім цього, чарівний голос письменниці Оксани Радушинської – ведучої вечора - був надто проникливим і багато значущим у відтворенні поезій Тетяни. І кожний рядочок із поезій віяв подихом любові, відчуттям гарних людських стосунків.