Жінка-УКРАЇНКА

Цьогорічні знаменні й пам’ятні дати багатьох світочів української культури, на жаль, наша держава і громадськість не удостоїли своєю увагою. Серед них опинився обділений всенародною славою й пам’яттю, надзвичайно талановитий фольклорист, етнограф, музикант, літератор, громадський діяч, Опанас Васильович Маркович (1822–1867). 

Він народився 8 лютого 1822 р. в селі Кулажинцях Пирятинського повіту Полтавської губернії (тепер Гребінківський район Полтавської області), був шостим сином начальника канцелярії військового міністра Василя Марковича, який походив з давнього козацько - старшинського роду Марковичів. Мати Опанаса, Олена Леонтіївна Керстен, добре грала на фортеп’яно, була прихильною до народної творчості і заохочувала сина записувати пісні від сільських дітей - однолітків. Його батько, типовий український дідич (поміщик), був власником маєтку, при якому тримав хор та оркестр з кріпаків. «Гість у хату – Бог у хату» говорив щедрий і веселий пан, любитель народної пісні та музики, який часто влаштовував бенкети. За борги було продано усе майно Марковичів, а на кошти, що залишилися, син навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира (1843–1847).

(до 155 - річчя від дня народження)

Згадаймо добрим словом ще одного славетного вченого, видатного україн­ського етнографа, фолькло­риста, письменника, діалекто­лога, друга Бориса Грінченка, Михайла Коцюбинського, Дмитра Яворницького, Катерини Грушевської, дослідника Великої Волині, Василя  Григоровича Кравченка. Хоча герой нашої розповіді – не волиняк, проте 45 років свого життя він присвятив вивченню саме території цього благословенного краю, зокрема, питанням музейної справи, проблемам українського народознавства.  

Та чи всім відомо, де знаходиться історична  Волинь, які її межі і хто її сусіди? Думаю, що навряд. Тому додамо цікаву інформацію для допитливих людей. Північна частина Хмельниччини з містами Шепетівкою, Ізяславом, Полонним, Старокостянтиновом, Славутою (за позначенням на мапі), – це Поділля. Однак, якщо бути точнішим, то це – південно - східна Волинь, або, як її називають – Хмельниччина Волинська. А Кременецький, Шумський, Гусятинський, Лановецький райони Тернопільщини – мабуть, впевнені що це також Поділля? Звичайно, тільки – західне. Але вони вважаються споконвічними волинськими землями. А на Львівщині – Золочівський, Сокальський, Жовківський, Рава - Руський райони?Усі знають, що це Галичина. Не тільки, а ще й галицька Волинь. А Рівненщина і Житомирщина? Звичайно, це – Волинське Полісся, а також – східна Волинь. Отже, уся величезна територія, починаючи з лівого берега Південного Бугу, разом з Погоринням і Поліссям, що простягається за межі сучасної Польщі, включаючи Підляшшя та Холмщину на заході, аж до Київщини на сході, – за історичною і геог­рафічною традицією на­зивається Великою Волин­ню. Отже, це справжня краї­на, яку раніше населяли де­сятки різних народів і землі якої впродовж віків належа­ли кільком державам.

(до 140 - річчя від дня народження В. М. Доманицького)

Хто ж він такий – український історик, етнограф, фольклорист, літературознавець, публіцист, критик, бібліограф, журналіст, перекладач, видавець, кооператор, громадсько - політичний діяч – Василь Миколайович Доманицький? Про цю багатогранну, обдаровану талантами, людину, яка жила і творила в такому блискучому оточенні, майже сто років майже ніхто не згадував, та й сьогодні, окрім науковців, земляків, літераторів і деяких дослідників творчості, про вченого широкому загалу відомо дуже мало. Та якби він за свого короткого життя (33 роки) не написав більше нічого, а тільки підготував перше, упорядковане після цензурних скорочень, доповнене й відредаговане видання повного «Кобзаря», яке побачило світ 1907 p., його ім’я навічно увійшло б в історію української культури і літератури.

Наукова, літературна, громадсько - політична діяльність молодого талановитого вченого Василя Доманицького свого часу була високо оцінена такими світочами і титанами української суспільної думки, як Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Антонович, В’ячеслав Ліпинський, Володимир Гнатюк, Богдан Лепкий, Сергій Єфремов, Агатангел Кримський, Дмитро Донцов та ін.

Ніч 18-19 лютого 2014 р. – страшна, таємнича і досі нерозгадана трагедія  – пожежа в Будинку профспілок. Скільки загублено душ там! Хто розкаже? Чи дізнаємось? Скільки часу минуло – не забувайте ніколи про це! Слава героям Майдану!

ПОЕМА ПРО ЄВРОМАЙДАН

         Грудень 2013 р.

Майдан, Майдан… Хіба чекали,
Що буде кров і побиття?
Дівчата й хлопці Гімн співали.
Той день змінив їх плин життя!

З якою злістю, як жорстоко
Дітей вкраїнських убивали!
 Це – «Беркути» із кожним кроком 
Все більш ударів додавали. 

Студенти бігли і ховались
У підворотні, у підвали…
Скажені пси за ними гнались
І нападали, як шакали…

Вже осінь поблизу,
Вже сонце донизу,
Ой треба нам, треба
Світлонька із неба...

Впродовж трьох осінніх місяців, коли вже зібрано врожай і у сільських  мешканців з’явився час для відпочинку, вдавнину відбувалося понад 30 великих та малих народних свят, проводилося безліч об­рядів, які згодом відірвалися від свого коріння і злилися з пізнішими ви­творами.Чимало з них забуто, зникло або набуло змін. До нас, на жаль, дійшло небагато яскравих осінніх свят, та й ті у деформованому вигляді, які сьогодні продовжують втрачати свій глибинний зміст і первинну красу. Відродити й повернути у побут їх навряд чи вдасться. Та й чи потрібно це наступним поколінням? А от знати і поважати свою минувщину необхідно – і не тільки фахівцям, а й кожному культурному громадянинові України.