Жінка-УКРАЇНКА

Дзвенять Шевченкові слова
У тихім шелесті сторінок,
Тополя гнеться степова,
Зазеленів уже барвінок,
Шовкова стелиться трава,
І доля пишеться нова.

Отож, в сучасній Україні
Розквітли квіти на калині,
В розшитій маками кофтині
Із зелен – гаю при долині
Йде україночка мала
З давно забутого села.

А як же хочеться, щоб нині
Було все кращим, ніж колись,
Світила в небі щоб зійшлись,
Щоб ми дождались того раю,
Жили щасливо. В тихім гаю
Пісні щоб радісні лились…

Ніч. Я молюсь. І ти молись.

Любов Відута

Під такою назвою відбувся літературно-мистецький захід у Народному домі с.Деревня на Львівщині, приурочений 200-річниці від дня народження Тараса Шевченка. Жителі села мали змогу перегорнути сторінки життя і творчості Т.Г.Шевченка, побачили інсценізацію дитинства поета, яку виконали учасники драматичного гуртка Народного дому Максим Майдан та Іванка Васета. 

Ведучі Юля Практика та Іван Джура розказали про нелегкий життєвий шлях Тараса Шевченка, а Марічка Практика та Зоряна Шум - про життя Шевченка-революціонера.
За чудове виконання творів Шевченка отримали гучні оплески Маркіян Доманьчук та Юля Крук. 

У виконанні жіночого вокального ансамблю "Берегиня" Народного дому с.Деревня прозвучало ряд пісень на слова Тараса Шевченка, які завжди були і є актуальними, особливо у сьогоднішній нелегкий час, коли Україна вже вкотре страждає від московської інтервенції.

Пам'ятнику Тарасові Шевченкову, що знаходиться у парку Шевченка, навпроти Червоного корпусу Київського університету – 75 років. 

Монумент було відкрито 6 березня 1939 року з нагоди 125-річчя з дня народження Кобзаря у парку навпроти Київського університету, на місці колишнього пам'ятника Миколі І. З цієї ж нагоди університету та парку було присвоєне ім'я великого українця.

Тепер і пам’ятник, і парк є  символами сучасного Києва.

Бронзову постать поета висотою 6,45 метрів було відлито за моделлю скульптора Матвія Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановлено на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метри, спорудженого за проектом архітектора Євгена Левінсона. На п'єдесталі міститься напис: «Т. Г. Шевченко. 1814—1861», а під ним викарбувано слова поета із «Заповіту»:

«І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом».

Ух, яке ж влітку сонце гаряче! Шпарить і шпарить, наче тільки-но у вогні викупане...

Його блискучі проміні сліплять очі точнісінько, як розпечені у вогні тоненькі прутики, котрі сільський коваль дядько Михась кує на замовлення старого пана Енгельгардта. І печуть не гірше. Під пекучими дотиками промінців волосся на голові стало гаряче, шкіра набуває бурякового відтінку, а ніс так і зовсім облазить, наче варом ошпарений.

Гаряче повітря важке; загусло, наче пряжене молоко – хоч ножем ріж. Пухкі білі хмаринки, що вранці бадьоро бігли за вітром, розтеклися по небу вівсяним киселем. Від того небо втратило веселу блакить, поважчало, стало нижчим.

Про автора: Сердунич Любов Андріївна — вчителька української мови та літератури вищої категорії, член ВТ «Просвіта» ім. Т.Шевченка, член НСЖУ, НСКУ, член Асоціації дослідників голодоморів в Україні, автор 14 збірок, лавреат Хмельницької обласної літературної премії імени Микити Годованця, леді ордена «За заслуги» ІІІ ступеня.       

НЕВМИРУЩИЙ КОБЗАР

Хоч душа – як руїна –
Все життя у гонитві,
Його пломінь не згас.
Хто твоя, Україно,
Священна молитва?
– Він, безсмертний Тарас!