Світлана Александрова

Світлана Александрова — автобіографія

Світлана  Олександрівна Александрова, народилась 10 березня 1972 року у місті Кривий Ріг.

Любов до поезії прокинулась рано. Під впивом матері, Лариси Миколаївни Кобилянської, яка писала вірші здається усе життя. Ще змалку, я слухала мамині вірші, співчувала героям, плакала та насолоджувалась красою рядків та поетичних образів. Згодом почала писати вірші і сама. Писала російською мовою, тому що в Кривому Розі спілкування було переважно російською. Але з 2013-го події в Україні, пробудили натхнення спілкуватись та творити рідною, українською мовою. Ще треба багато вчитися, відточувати свою майстерність, але процес уже пішов. 

Світлана Александрова: Живу я у своїй країні

Живу я у своїй країні,
Де небо, голубе, як льон,
Де море — шовковисто-синє,
І де лунає кілька мов.
Я хочу в спокою та мирі
Свою країну підіймать,
Де люди — добрі, світлі, щирі,
Де дух свободи не зламать.
Та чорні хмари небо вкрили
Свинцем, нам дихать не дає,
Молюся:” Боже, дай нам сили,
Щоб захистить життя своє!”
Та зірка наша не погасла,
Країна нам — понад усе!
Звучать патріотичні гасла -
Народ на боротьбу встає!
Ми захистимо нашу неньку,
Такий народ не подолати,
У нас бо, як писав Шевченко:
Повстане син та поруч мати.
Кобзар писав-бо нам :”Єднайтесь!”,
Країну ми не продамо,

Поезія Світлани Александрової

Загиблому другу в АТО присвячується

Пішов на схід. Та повернутись обіцяв.
Я пам'ятаю, як гуртом ми проводжали
Тебе в АТО. А ти сміявся та не знав,
Що там, на небі, вже для тебе готували.

Ти був в боях, ти бачив ворога лице,
Хоче лицем його оскал навряд чи зветься,
Коли попав із побратимами в кільце,
Ти розумів, що битись на смерть доведеться.

А мати в ніч ніяк заснути не могла,
Чомусь молилась, довго-довго так молилась,
Неначе сердцем поруч весь цей час була,
Аж поки пташка у вікно її забилась.

Перш ніж щось від країни вимагати, треба щось їй дати

image003Сьогодні дуже багато розмов про патріотизм, про країну, про своє відношення до Батьківщини.

Деякі особи, язик не повертається назвати їх людьми, кричать: «А что страна для мєня сдєлала?»

А коли запитуєш: «А ти? Ти що для країни зробив? Для оточуючих? Для свого дому, подвір'я, для людей?».

І подумалося, про те, що перш ніж щось від країни вимагати, треба мабуть щось їй дати. Щось для неї зробити. Безкоштовно. Просто для того, щоб вона стала кращою.

Я, наприклад, малюю у своєму під'їзді на стінах гарні малюнки. Щоб прикрасити його, щоб визвати посмішку у сусідів та гостей нашого дому. Щоб було охайно і було приємно повертатись додому.

Ось:

Об'єднати вміст