Журнал «Дзвін»

Наслухаю «Дзвін» (2018, № 12)

Суб᾿єктивно-об᾿єктивні нотатки

Зшиток скомпоновано як своєрідний духовно-активний акцент року.

Поезія: добірки Любові Горбенко («Цю днину дав нам наш Господь»), Сергія Дзюби («Усе інше сніги допишуть»), Тетяни Хоменко («На відстані слова»), Михайла Сіренка («Навіть краплею дощу вростаю в Україну»), Андрія Содомори («Барвисті вітражі»); поетично-перекладацька мозаїка Ярослави Павличко європейського засягу.

Проза: цикл житейських оповідок Юрія Николишина, белетризований спогад Володимира Ганулича «Футбол 1961 року», лаконічна родинно-психологічна повість Ігоря Ґурґули «Нирка».

Нотабене: поезія, за очевидними винятками, легкістю ніби взорується на прозу, яку майже всю прочитуєш без затримки (це плюс тільки для прози).

Наслухаю «Дзвін» (2018, № 11)

Суб᾿єктивно-об᾿єктивні нотатки

Примітний насамперед мистецьким блоком – щедрим представленням ранньої, з її яскравим пошуком нових кольору й форми, графічно-малярської творчості (стаття Романа Яцева) львів᾿янина Олега Боньковського, що зумовила його феноменальне художнє ковальство (нарис Володимира Бадяка).

Поезія: невимушені рубаї Петра Шкраб᾿юка; традиційно бентежна, часто з полемічним осердям лірика Віктора Ставицького, Василя Стахіва, Ярослава Савчина, Мирона Федоришина; невелика оригінальна психодрама (автор вважає її поемою) Віктора Палинського; жваві буттєво-філософські ямби тощо Богдана Завідняка. Насуттєве підсилення поетичного блоку – просвітлена поминальна «Листопадова симфонія» у сонетах Дмитра Никóлишина, 1884–1950 (публікація Романа Гринька), грайливо-мудрі віршики бельгійця Моріса Карема (1899–1978) у перекладі з французької Маркіяна Якубяка.

Наслухаю «Дзвін» (2018, № 10)

Богдан Смоляк.  Суб᾿єктивно-об᾿єктивні нотатки

І на схилі року журнал не піддається інерції здобутого…

Поезія: добірки лірики Миколи Петренка, Лесі Шмигельської, Віктора Кучерука, Анатолія Черняхівського, Дзвінки Легіт; вінок сонетів Василя Рябого, розсип рубаїв Івана Редчиця; «деякі пасажі» Гесіодової поеми «Походження богів» («Теогонія») в перекладі, з передсловом Андрія Содомори. Тут є що творчо переймати, як-от: уміння ставити, повторюючи пройдене, все нові запитання – у Петренка; бути статечно щирим – у Кучерука; жити віршем як доброю думкою – у Черняхівського, Шмигельської;  припасовувати писане до щоденних ритмів єства – у Легіт; перспективно урухомлювати замармуровілу структуру класичного сонета – у Рябого; поетично концентрувати  життєву надсадність  – у Редчиця;  добре почуватись як у мікро- («труди і дні»), так і в макросвіті – у Гесіода.

Наслухаючи «Дзвін» (2018, № 9)

Богдан СмолякСуб᾿єктивно-об᾿єктивні нотатки

Цю, вже не першу, презентацію літературно-мистецької творчості суто молодих авторів відкриває інформаційно-закличне слово «Будуймо фортецю духу!» головного редактора журналу Юрія Коваля (йдеться про високу культуру включно з високою потребою передплачувати «Дзвін» та деякі інші часописи).

Поезія: добірки Володимира Віхляєва, Віталія Рибка, Ірини Сажинської, Анни Ютченко, Ярослава Фульмеса, Андрія Баглика, Соломії Гусак, Микити Рижиха, Соломії Чирської, Ольги Сокол-Торської, Меланії Богонос, а також уривки з поеми Овідія «Ліки від кохання» (переклад і коментар Ростислава Ханаса).

Проза: повість «Вирок Міри» Юлії Чернієнко, «Оповідки з маршрутки» Юрія Мартиновича, уривок із роману-фентезі «Боги, як діти» Маркуса Гріна, новели-образки-казки-роздуми Андрія Омельницького, Івана Покотила, Вікторії Кульчицької-Вовчко, Яни Науменко, Софії Байдюк, Марії Перепічки, Артура Дроня, Ганни Звонок, Олени Дмитерко, Олександра Ганушевського.

Наслухаючи «Дзвін». Суб'єктивно-об'єктивні нотатки

Зшиток журналу за серпень 2018-го добре презентує інтуїтивно-ментальну, водночас метафоричну хвилю ліричної поезії, що її здіймають переважно поетки. Тут – визнані майстрині Ярослава Павличко (осягнення Всесвіту через українське; тому погоджуюся з тутешньою ж авторкою відгуку на її нову збірку «Львів на камені писаному», 2017 – з Оксаною Шалак: «…це поезія глибинного переосмислення української історії…»), Ірина Вовк (осягнення рідного від цивілізаційно-всесвітнього, що, можливо, надиктовує їй чіткіші ритми й рими), а також Оксана Бігун (безоглядна втеча з «пастки життя»; за теж тутешнім автором відгуку на її двокнижжя в одному виданні «Відстань до кордону» і «Лабіринт», 2018, Віктором Палинським, – творчиня «закритої відкритості»).

Богдан Смоляк. Наслухаючи «Дзвін». Суб’єктивно-об’єктивні нотатки

Зшиток «Дзвона» за червень 2018-го може видатися незвичним, навіть викличним, адже вочевидь порушено деякі давно вироблені принципи «дзвонівської» цілісності. Так, художня проза в чистому вигляді відсутня. Але маємо її спорадичні сплески: у щоденнику 2015–2017 років Олеся Волі, історико-етнографічному тексті Михайла Ломацького (1886–1968) про «зачарований» світ гуцулів (післяслово О. Масляника), «Штрихах до автопортрета» історика й політолога Ярослава Пеленського (США), «гостьових» оповідках Георгія Маценка (про Петлюру, Скрипника, Семирадського, інших), біографічно-науковій сильветі українця Іллі Мечникова (автор – Володимир Андрух), фрагментах книги Мирослава Лазарука «Забуті письмена», присвяченої життю і творчості Ігоря Римарука, нарисі Анатолія Бурдейного про Григорія Коваленка (1868–1937), моїй рефлексії «Протест» із мистецькою підставою.

Оглядаючи і наслухаючи «Дзвін». Нотатки симпатика журналу

Не раз жалкую, що журнальний вік такий короткий, а сам журнал – порівняно із книжкою – безпрезентаційний, недарчий тощо. Найбільше скривджені тут реальні місячники, як ото львівський «Дзвін». Але нині гортаю аж три найсвіжіші його зшитки (2018, чч. 3–5) – чи не нагода притримати увагу, навіть у реляційному сповіщенні про них, на слові самобутнішому, ніж перебіжне (з номера в номер); дещо виснувати про запас, часовий?..

Зшиток березневий – суціль молодіжний, з обличчями десь від 16 до 35. І два «вікових винятки»: Петро Сорока з ґрунтовним есеєм, про творчість талановитої школярки-тернополянки Христини Ковальчук (її ж – ілюстративний простір, «Галерея…»), та головний редактор «Дзвона» Юрій Коваль із короткою післямовою. Авторів стільки, що саме читання прізвищ і назов творів може вибити сльозу… Це велика багатожанрова хвиля, на гребені якої встигаєш завважити добре осмислені та прочуті верлібри Назара Данчишина, Катерини Міщук (ямби також), Ростислава Кузика (особливо його!), Мар’яни Гоїк, Івана Радика; несподівано глибокого негуманітарія, військового медика-інструктора, американця в Україні Рассела Вінгейта (перекл. А. Середюк). Серед речей прозових (превалюють новели й образки) запам’ятовуються геть збитошна, «технологізовано-сленгована» спроба роману Артема Бебика «Тихий дім», світоглядне фентезі Віталія Романа «Остання подорож деміурга», сюжетно-екзистенційна оповідь Артема Поспєлова «Листопадові пагорби»; згадаю ще Андрія Олеськіва, Станіслава Новицького, Романа Сліпокоєнка, Сергія Микитюка, проза яких ближча до традиції. Постійну рубрику «Розмисел» посіла Олена Касяненко, витворивши своїми граційними «Листами до незнайомця» певну альтернативу донедавнім у ній текстів. Високий рівень особистісного концепційного мислення продемонстрували Андріана Біла в розвідці «Василь Стус, народжений під зорею місійності», Марія Перепічка (рецензуючи роман В. Гранецької «Мантра-омана»). А загалом, маємо доволі переконливе свідчення, що «українська література не втомилася від свого майже тисячолітнього тривання» (Ю. Коваль).

Об'єднати вміст