Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Думки вголос
Світлана Тарнавська. Дивовижний випадок
Якось я потрапила в Москву. Не те, щоб я дуже люблю Москву, але туди потрапила. Я взагалі часто потрапляю туди, куди не хочу, так, ніби мої духовні вчителі, ну ті, що даються зверху, намагаються показати мені мою упередженість в оцінках і її позбутися. І там стався дивовижний випадок - я пішла до музею Реріхів. Взагалі, люблю вивчати різні духовні течії, особлиов містичні і інтерес цей у мене не тому, що це модно, ні - книжки містичного змісту потрапляли до мене іще в дитинстві, я просто не звертала на це уваги, бо не знала багатьох речей.
Тетяна Іванчук: Ми починаємося з пісні
Моя перша пісня співалася під музику бабусиної тертки: «Прийде тато, прийде мама!» Пам’ятаю себе в ранньому дитинстві. Гойдалка в маминому саду між двома сливами і я, маленька, підлітаю до неба і співаю: «Сіла птаха білокрила на тополю». А поряд всього на півтора року старша сестра веде другим голосом: «Сіло сонце понад вечір за поля». Це була пісня про наше сонце, про наші поля і тополі і зовсім про чужого молодого скрипаля, який ввижався мені чогось білочубим Іваном Франком у вишиванці зі скрипкою. А бабуся слухала і наказувала: «А дивіться мені, не проспівайте своєї долі». А ми співали і слухали, слухали і знов співали.
Лідія Єреп: Про школу
Школо! Мати моя рідна…
Скільки гроз прогриміло, скільки вітрів перевіяло, а ти все стоїш посеред двору, оповита, мов серпанком, любов’ю і ніжністю.
Все своє свідоме життя пов’язане зі школою. Що я вам скажу: «Складна інституція ця школа.» Одна справа, коли ти в ролі учня у школі; і зовсім інша, коли ти виступаєш у ролі вчителя, вихователя, педагога,директора. Але як би там не було школа без дітей – це порожня будівля, яка нічого не вартує.
Рефлексії під час революції
Помолимось за "Беркут"?
Споконвіків люди казали: "Лежачого не б'ють". І здебільшого того дотримувалися люди. Але ж – появилися нелюди, які з найбільшим задоволенням б'ють саме лежачих.
Найбільш прикро, що існують вони у ХХІ, здавалось би, цивілізованому, просвіченому суспільстві, існують в Україні, яка завжди славилася доброзичливим, толерантним народом. І ось з болем спостерігаємо дії нелюдів, що звуться "беркутівцями"…
І літають тепер понад Україною слова, сказані колись Великим українським Каменярем:
Наталія Дев'ятко: Якби я була чоловіком, нині я була б на Майдані
Якби я була чоловіком, нині я була б на Майдані, бо саме там місце справжніх чоловіків. Захищати свою родину, свою країну і майбутнє усіх нас.
Ті, хто стоять на Майдані, – еліта нації, від кого хочеться мати дитину, чий рід треба продовжити. Холодно і лячно, але це боротьба не з конкретною особою і не за Європу, а проти соціальної несправедливості і за український народ.
Досить боятися можновладців, які є ніким, якщо відібрати у них гроші. Досить боятися їхніх хамовитих дітей і родичів, для яких світлофор завжди зеленого кольору. Досить боятися міліції, прокуратури, спецназу. Лише шакали збираються у зграї і не здатні на двобій.
Любов Сердунич: Переконана, що слово також є зброєю
Те, що зі здобуттям Україною незалежности ми почали пильніше придивлятися до своїх коренів, а заодно – й переоцінювати духовні вартості, до яких звикли, які довгі віки нам нав’язувалися, це відрадно. Проте, виявляється, не всі вони є нам рідними. Ще так часто ми невиправдано і бездумно поклоняємось і обожнюємо чуже, будь-що. І воно не завжди краще від рідного.
Галина Фесюк. Боже нам єдність подай!
Моя участь у політиці невипадкова. Мама – репресована (засуджена на 10 років позбавлення волі за зв’язки з УПА, відсиділа в Мордовських таборах 6 років), батько реабілітований депортований на 25 років в Сибір, разом із родиною як куркулі. Усе своє життя я добре розуміла що таке радянська влада. Мама, правда, боялася розповідати про своє минуле, щоб ми, діти, часом нікому не проговорилися. Проте, між усім, уже в часи Незалежної України мені вдалося дізнатися про її нелегкий життєвий шлях. І тому десь глибоко в душі я дала собі слова «Ніколи не зрадити свою родину».
Український жіночий героїзм
Український жіночий героїзм… Вперше над цією темою я задумалась на початку українського відродження 80-90 років, коли почула з уст відомого у Львові і дуже шанованого мною священика о.Ярослава Тихого таку фразу: “Всюди, де важко й небезпечно, попереду були жінки”. Отець розвивав цю тезу, починаючи від часів Ісуса Христа, акцентував на тому моменті, коли розп’яли Ісуса Христа. Апостоли, вражені й налякані, зачинились у скритому приміщенні, боячись можливих переслідувань щодо себе, здавалося, що справа Ісуса Христа загинула, що все пропало, відступило перед жорстоким злом… І у цей важкий момент саме жінки, жінки-мироносиці, не злякались, а пішли вперед, пішли виконувати те, що вважали своїм обов’язком. І саме їм ангел сповістив благу вість…
Споглядаючи під таким ракурсом на історію України, бачимо на всіх її сторінках яскраві ілюстрації жіночого героїзму.
Шановні краяни, дорогі українці!
Наближаючись до відзначення 200-річного ювілею нашого великого генія Тараса Шевченка, якого з плином часу визнаємо як пророка для України, піднімімо свої голоси за проголошення дня його народження державним святом України!
Тішить, що державні українські чинники згадують про славний ювілей, що Кабінет Міністрів затвердив склад Оргкомітету з підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка, а також звернувся до ООН і ЮНЕСКО щодо проголошення 2014 року роком Тараса Шевченка.
Украдене слово
Світлана ПАТРА, журналіст Імідж-центру Університету «Україна»
Одне слово – одне значення. Просто? Якби ж все було так просто! Деякі слова можуть мати по декілька значень одночасно. Кожне нове значення того чи іншого слова з’являється внаслідок історичного розвитку як конкретного народу, так і людства загалом. Значення слова може бути як позитивним, так і негативним. Не поодинокі випадки набування негативного значення словами, які раніше асоціювалися лише з позитивними явищами. Події в Україні останніх 5-10 років – яскравий цьому приклад. Тож як це можна назвати? Хто читав «Гаррі Поттера», той знайомий зі словом «горокракс». Це – спеціальний магічний предмет, створений за допомогою чорної магії. Якщо вчитатися в романи Дж. Роулінг, або хоча б у Вікіпедію, то цими «горокраксами» могли стати звичайні предмети – щоденник чи медальйон. Але, зважаючи на те, що не всі читали книги про хлопчика-чарівника, опишемо це явище дещо простіше. Отже – украдене слово. Що це? Чим відрізняється воно від інших?
Віра Марущак: Душа народу
Мова – творіння народу, його душа, його історія, його надбання. Вона оспівує все, що нас оточує: степові простори і синь морів, холодні зими і теплі промені сонця, темінь ночі і перші промені світанку, грізний шум прибою і шепіт трав, тривогу дзвіниць і ніжний спів птаха, страхіття воєн і колискову пісню. Вона малює складну, різнобарвну палітру життя.
Оксана Маковець: Чорнобильська Атомна Електростанція
(Присвячую роковинам аварії на ЧАЕС)
Місто Чорнобиль – колишній районний центр, що належав до Київської області. Воно росташоване серед мальовничої поліської природи та з гарними селами довкола. Цей район славився ще й родючими чорноземами, які кожного року дарували селянам добірні врожаї різних культур. Мешканці Чорнобильського району вважалися, як на той час, заможними. Вони мали власні садиби з типовими будинками з білої або червоної цегли. Коло хат обов’язково були господарські будівлі, часто з гаражем для мотоцикла чи легковика, й так звана “літня кухня”, біля якої порались господарі. Дехто навіть любив ночувати у цій зручній і теплій невеличкій хатині, що пахла зіллям, вареною картоплею й свіжим хлібом. Мабуть, вона нагадувала добрим людям затишні й теплі оселі з далекого дитинства, коли в одній хаті вміщалась уся велика родина.
