Власова Тетяна

Я ніколи не думав, що може ненависть так...

я ніколи не думав, що може ненависть так,
народившись нізвідки, щедро мене наповнити,
що побачу, як у польоті тривожно птах
не ухилиться від розбитої навпіл бомби – ти

не збирався ще вчора лишати усе, що мав,
і рушати кудись у болота, холодні схови,
до зруйнованих вщент будинків, де ще нема
аніяких запевнень, що їх відбудують знову.

і сьогодні, ненавистю висічений по вінця,
кожне слово – червона смуга від батога,
я дивлюсь і не можу відвести погляд від місця,
де під ковдрою мала б бути твоя нога.

Вечір Відвертої Жіночої Поезії "В мені"

Київські поети з патріотичної мистецької платформи "Творчий Сектор" не втомлюються заохочувати слухачів-читачів-глядачів закохуватись в українську поезію: 20 січня о 18:00 поетеса Мальва Кржанівська проводитиме Вечір Відвертої Жіночої Поезії "В мені".

Це вже четвертий захід, присвячений глибоким емоційним жіночим переживанням і українській поетичній ліриці, на котрому зі сцени лунають вірші як відомих київських поеток, так і тих, хто лише пробує себе в поетичній сфері. Тетяна Череп-Пероганич, Таня Власова, Ліза Жарікова, Наталка Музира, Неля Франчук, Юля Хливнюк, Марія Морозова (Лелека), Вітрова Доця, Галина Ромащенко, Юля Кириленко, Катерина Маяковська, Алла Миколаєнко, Тася Гущина, Даша Сидорчук - ці талановиті дівчата нікого ще не лишили байдужим, любов і ненависть, сльози і сміх, ніжна відвертість та п'янка жіноча звабливість - все це ллється зі сцени віршами , музикою і прекрасним співом, затягуючи аудиторію в світ душевного тремтіння. Також вперше на сцені Творчого Сектору виступатиме запрошена поетка Зоря Рей, активістка і майстриня з Івано-Франківська.

Ведучим заходу вкотре буде відомий шоумен Сергій Файфура. Формат заходу передбачає змагання на три призові місця та приз глядацьких симпатій, котрі вручатимуть запрошені відомі діячі політики, літератури та просто цікаві особистості, як вже повелося на заходах "В мені", що дає змогу залучати до літературного життя різні верстви населення та знайомити людей з сучасними авторами.

Культура і життя, №№ 4, 5, 2016

Всеукраїнський тижневик «Культура і життя»:

Серед публікацій 4-го числа газети «Культура і життя» за 2016 рік інтерв'ю Тетяни Череп-Пероганич із Сергієм Пантюком «Мій „Віршень“» і матеріали про творче подружжя Анатолія та Світлани Костюк «Кохання окрилює і надихає».

До 5-го числа цієї газети увійшли, зокрема, публікація «Коли радість одна на двох» про молоде подружжя Дмитра і Тетяни Власових, які рік тому створили гурт «АССА», а також інформація про те, що до громадської ініціативи з відзначення 200-ліття слобожанського поета-романтика першої половини ХІХ століття Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» долучився мистецький портал «Жінка-УКРАЇНКА».

Переклад вірша Михайла Петренка польською мовою, виконав гість порталу, польський поет, журналіст, перекладач, редактор, публіцист, автор поетичних книжок і численних публікацій в антологіях та альманахах Казімєж Бурнат.

Київський гурт VLASne записав пісню на слова поетки з Хмельниччини

Київський гурт VLASne випустив нову композицію «Що мені дано», текстом до якої став вірш поетки з Хмельниччини Оксани Радушинської. Днями у радіопрограмі «Пора Року» Андрія Куликова відбулася прем'єра пісні, яку автори називають надзвичайно актуальною за нинішньої ситуації в Україні.

– Цей текст з'явився в час Майдану. Вже згодом, коли почалися події на Сході країни, мені самій зробилося моторошно від того, що вірш написався наче про майбутні події, – розповідає Оксана Радушинська. – Він став присвятою усім незламним і всім тим, хто чекає на героїв вдома. А коли текст отримав музичну і голосову оздобу, він зазвучав, як балада, почав перегукуватися не лише з нещодавнім минулим, а з віками, коли чоловіки йшли на війну, аби захищати рідну землю, а їхні дружини чекали повернення коханих. Часом – усе життя. Часом – знаючи, що вороття не буде...

Вірш Тетяни Власової «Я не кіборг...»

Вірш Тетяни Власової «Я не кіборг...» у програмі «Знак запитання» (м.Запоріжжя)

«В новому світі, що вийшов із піни...»

В новому світі, що вийшов із піни,
Квіткою – із насіння,
Дай мені, Боже, ще трохи терпіння,
Дай його, Боже, всім нам.

Дай нам ще трохи каміння у пращу,
А мамі – живого сина.
Снігу – не кольору крові, а краще – 
Теплу-претеплу зиму.

Дай нам позбутись того, що ганебно.
Сумнівів не виказуй.
Довшого дня, яскравішого неба
І більше кевларових касок.

«Війна нас випробовує на міць...»

Війна нас випробовує на міць.
У госпіталі мало вільних місць.
Навколо більше виплаканих сліз,
А нами повсякчас керує злість.
 
Лікує рани хлопець – із простих.
Він, може, був би радий чути тих,
Хто все найкраще гостям віддавав
І наче стільки часу «годував».
 
Він, мабуть, міг би обійняти світ,
Не думати про «до» – а потім «від».
Йому дається важко кожен рух –
Непросто обійматися без рук.

«Я не кіборг – я вчитель історії»

«Я не кіборг – я вчитель історії.
Я багато читав про війни.
Тут таких, як я, – тисяч сто. І їм
Дуже хочеться бути вільними».

«Я приїхав туди, де ціляться,
Хоч ніхто мене не просив.
Я не кіборг – я хлопець із Вінниці.
В мене скоро народиться син».

«Кажуть, кожен тут буде, і був, і є,
Хоч соромляться – всі герої.
Я ж не кіборг – удома я був водієм
І ніколи не чистив зброю».

«Одного ранку ти прокинешся зовсім вдосвіта...»

Одного ранку ти прокинешся зовсім вдосвіта.
Від сонця, а не від страху, затулятимешся руками.
Не набувши за ніч жодного воєнного досвіду,
Не читатимеш стрічку, а просто завариш каву.

На твоєму подвір’ї не буде чужої постаті.
Навіть тіні її не побачиш більше у сні. 
Будеш чути, як прокидається місто без пострілів
І не будеш боятись перераховувати синів.

Будеш знати, що завтра в підвалі ніхто не сидітиме,
А навколо щоночі не більшатиме могил.
І спокійно телефонуватимеш своїм дітям,
І у кожного з них буде по дві ноги.

«Місто, де тепер суцільні ями...»

Місто, де тепер суцільні ями,
Спить тривожно – майже і не спить.
«Не хвилюйся – я стою тут прямо.
Постріли – ховаюся наспід».

Тут хіба цінуються медалі?
Важливіше – крок і знову крок. 
«Ти пробач, що не відповідаю – 
Вибухами глушиться дзвінок».

Тут воюють вміло і невміло.
«Ти за мене – добре? – помолись. 
Я тепер такий, як ти хотіла,
Просто трохи далі, ніж колись».

Западенка і «кацапо-бандерівець»

Як лучанка примусила плакати тисячі людей із Майдану.

Такі знайомства додають віри у людську щирість. поясню. Уже десять років, як столична, але все ж назавжди лучанка Тетяна Власова при зустрічі розповідала небагато: про те, як її вірші, народжені Майданом, розходилися в мережі з шаленою швидкістю, як плакала разом з усіма, кому довелося спробувати смак революціюї Гідності, як раптом відчула себе такою патріоткою, що аж знову… заплакала.

Об'єднати вміст