Слово про Україну

Людмила Камерон: Не натішуся тобою, земле моя рідна

Україна

Весно, весно омріяна, як тебе люблю я!
Розквітає все навколо і серце милує.
А все вдячнеє пташинство так радіє з того,
Що щебече виспівує, дякуючи Богу!

Неймовірні квітів барви й розквітла калина,
Люблю, люблю тебе моя рідна Україна!
Цвіт в полях і у садочках, і зростає жито.
До ставку підходять коні, щоб води попити.

Прилетіла буслів пара на своє гніздечко,
Що близь хати були сплели собі на стовпечку.
І маленькі бусленята скоро будуть мило
Із гніздечка споглядати і зміцняти крила.

Не натішуся тобою, земле моя рідна,
Яка ж ти багата є, яка гарна й видна!
Зодяглась як наречена, вмилася росою,
Весь світ покорила ти дивною красою.

Катерина Бойко: Повір, ми з тобою ще заживемо!

Україно

Україно, ми з тобою майже ровесниці,
Ще й однієї долі похресниці.
Не коханки, не зрадниці і не розлучниці,
Ми власної гордості заручниці.

Хоч іноді падали, та завжди піднімалися,
Слізьми не плакали й ніколи не здавалися.
Поступово прокладали свою дорогу,
Молячись, і дякуючи за все Богу.

Ми з тобою прагнули гармоній й миру
Й для цього віддавали всю свою силу.
Гостинно усіх завжди зустрічали
Й найкраще друзям своїм дарували.

Україно, ти завжди будеш у серці моєму,
Повір, ми з тобою ще заживемо!
Без хаосу, бідності і без війни,
Ще синітиме небо й колоситися будуть жовтобокі лани.

Аліна Мозжеріна: Слово про Україну

Я б могла дуже довго писати.
Гарних безліч слів про Україну.
Та я коротко: це – друга мати.
Ну, а я – її вірна дитина!

Олена Євтєєва: Дужий Дніпро, неосяжні Карпати краще промовлять, ніж я

Я могла б оповісти тобі Україну
могутніми  водами всіх її рік,
що радісним гуркотом, лагідним  плином
славлять цю землю повік.
Дужий Дніпро, неосяжні Карпати
краще промовлять, ніж я
про сторону, що Вкраїною звати,
про таїну, що навіки моя.
Я могла б оспівати усю її силу,
біль і славу змужнілих синів.
Та промовиста пам'ять і свіжі могили,
куди цвіт український злетів…

Марія Козиренко: Україна – це те, що робить із нас, окремих пістрявих клаптиків, велику картату ковдру

Найпевніше я належу до тих людей, які не знають свого місця на світі, бо потребують передусім простору. Якщо я уважно придивлюся до свого відображення у дзеркалі, то можу прочитати чималий шмат історії українських земель – щось монгольське, щось тюркське, щось слов’янське, замішане з сіллю ще й добряче приперчене.

Тому Україна для мене – це те, що робить із нас, окремих пістрявих клаптиків, велику картату ковдру, теплу й міцно простьобану.

Україна – це наша мова, із сотнями регіональних особливостей, але все одно єдина – українська.

Україна – це віра, незалежно від конкретної релігії, віра передусім у духовну природу людини і свободу бути собою.

Україна – це вміння сміятися, передусім із себе самих, за будь-яких обставин, бо знаємо (перевіряли), що саме сміх виявляється врешті сильніший за ці обставини.

Україна – це відчуття родини, навіть коли озираєшся довкола, не бачиш жодного знайомого обличчя, але все одно певен, що все буде добре.

Вікторія Лук'янець: Ця земля дала мені все

Ця земля дала мені все. І, дякувати Богу, я мала і маю можливість заробляти в інших країнах у різних постановках і концертах. А Україні треба віддавати за те, що вона дала мені й моїй родині.

Альона Пасечніченко: ми переможемо, здолавши ворогів

Славна моя Україна, непоборна і непокорена, ніколи ти не була такою могутньою і прекрасною, як зараз, ніхто ніколи не міг тебе приборкати, бо ми, українці, завжди оберігаємо тебе, шануємо і не дамо топтати тебе чоботом і розривати тіло твоє. Ні монголи, ні татари не здолали твоє дівочої чистоти. Ти народжуєш і плекаєш синів твоїх, які, захищаючи тебе, завжди пам’ятають істину: люби Україну, як матір люби. За часи існування українці жили і кохали, вірили в Бога, і тому цінували тебе і радо зустрічали усіх гостей інших народностей, не маючи поняття посягати на сусідську державу. І тому я вірю: ми переможемо, здолавши ворогів і те лихо, що вони приносять з собою.

Тетяна Безушко-Граб: Україна — це моя земля

Для мене Україна — це моя земля, де пустила коріння моя родина, моя мова, якою розмовляю я і бажаю, щоб розмовляли мої діти та онуки, це традиції мої дідів-прадідів, це казки, легенди і історії, які складались тисячоліттями і які пишу я.

У краю, що зветься Україною,
Кетяги калини пахнуть дниною,
Ранки  - солов'їні, вечори - духмяні,
А вода медова тільки на світанні,
Їхати до неї, близько, не далеко,
На краю батьківського лелеки,
Або через сад.

Валентина Матюшенко: Любіть рідну землю!

Моя Батьківщина – Україна. Я щаслива з того, що народилася і живу саме в Україні. Люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Це край моєї рідної оселі. Тут живе моя родина, друзі, знайомі. Шаную та люблю традиції своєї рідної землі. Мені подобається задушевна українська пісня. Україна це мій дім! Я точно знаю, що наше небо – найгарніше, наші ліси – найбагатші, а люди – найпрацьовитіші. Батьківщина – це рідна домівка, місце, де ми народилися та провели найкращі дитячі роки. У кожної людини Батьківщина одна-єдина, як і родина, тому її історія, культура, звичаї та традиції свято шануються. Любіть рідну землю!

Ольга Янушкевич: Мій отчий краю, тобі в любові я присягаю

Найкраще ставлення до моєї країни відображають власні пісні, що написані душею і серцем:

«Моя ти земле, мій отчий краю,
тобі в любові я присягаю
ця пісня лине із мого серця
до України, що матірю зветься».

 
Об'єднати вміст