Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Слово про Україну
Світлана Порхун: Україна — це щира душа
Україна — це щира душа,
Як банально би це не звучало.
І куди би не вирушав
Цього рідного не вистачалоТут для наших шалених сердець
Юні мальви вкривають дороги,
Тут барвінок проліг навпростець,
Маки стеляться нам під ногиТут країна красивих дівчат,
Матерів і бабусь в вишиванках,
Тут пісні , як життя, бринять,
Навіть туга й журба у співанкахУкраїна — столиця мрій
Про життя і країни кращі,
Осередок віри й надій
На майбутнє для нас путяще
Злата-Зоряна Паламарчук: Мені іншої не треба! Це моя Україна!
А що мені інша?
Мені іншої не треба!
Це - моя Україна!
Мій біль і потреба.
Людмила Грабовенко: я дуже люблю Україну
Я дуже люблю Україну, де я народилася, де проживає моя сім’я. Для мене Україна – найкраща країна у світі. Я дуже, дуже її люблю…
Тетяна Возбранна (Миколюк): Моя земля!
Моя земля
Закрию очі, і шумлять поля.
Десь жайвір все снує по злату.
Цвіте пшеницею земля,
Благословенна Богом і…багата.Між колосків шумлять вітри –
Розчісують пшениці коси.
Лелечі гнізда стримують стовпи.
І неба очі виграють у росах.За полем видно стежку – ген!
…Неначе стрічка у вінку строкатім
Тече ріка межи років й імен.
Вертає спогад у батьківську хату.Червоні маки мріють у полях,
Немов артерії у тілі білім…
Цвіте пшеницею моя земля,
Напута з неба дощем спілим.
Наталка Капустянська: Немає ніде у світі такої краси, як у моїй рідній Україні
Україна для мене починається з батьківського порогу, де пахло чорнобривцями, споришем, попід сусідським обніжком гіркою полинню. Але цей присмак для мене солодкий: бо немає ніде у світі такої краси, як у моїй рідній Україні.
Руслана Якобінчук: Україна – це моя рідна земля
Україна – це моя душа, моя Батьківщина, де я народилася, виросла, живу і працюю. Це надзвичайна природа з розкішними лісами, горами та озерами, з співучою солов"їною мовою. Україна – це моя родина, мої батьки, моя мама, яка завжди мене чекає. Це українська пісня, це перша молитва, яку навчила бабуся. Це глибокий, вольовий та потужний ДУХ нашого українського народу! Україна – це моя рідна земля...
Роксолана Жаркова: Це мати, яка ще росте
Мати, яка ще росте…
Це мати, яка ще росте. Тістом у надрах земних.
І ліпить сама себе зі солі, води і мук.
Печеться вогнем утрат, навіть найбільші з них
Не в силі спинити її годинників стук.Сплітає години собі, як маскувальну сіть.
І вибухає враз, замінована від зневір.
Ви їжте її по шматку, та молока не просіть,
Під небом, хоча й воно розстріляне вже до дір.Це мати, в якої – крик, ви не дивуйтесь так, -
Вона розучилася слів, повних речень і шепотінь…
Із ребер її Карпат проростає полин і мак,
А лона її морів народжують рибну тінь.
Україна є, Україна буде!
Україно, ти, як сонце в небі, благодатне світло твоє. Рідна наша земле, ти витримала, стільки горя, поневірянь, лихоліть на своєму шляху, але ми, воскресали і відроджувались, живемо і міцніємо, бо маємо, непохитну віру, велику любов, до тебе – Батьківщино! Вір нам, земле рідна, синам і донькам своїм, вір! Що ніколи не зрадимо тебе. Волелюбний, відданий тобі народ стверджує: «Велично сонцелика Україна є, Україна буде! Во віки віків! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
Веселі Черевички і вокальний гурт Орфей виконують пісню на слова Зої Ружин.
Марія Косян. Слово про Україну
З України мені пропонували поїхати тричі. Поїхати надовго, можливо, чи радше, напевне, без вороття.
Уперше, за любов.
Пам’ятаю наче вчора, мені - дев’ятнадцять. Він - красень іноземець, кілька років учився в Києві. Мав усе, щоб порядна дівчина негайно закохалася: членство в музичному гурті, гітару, батька-бізнесмена й татуювання в усіх придатних до того місцях. Ми зустрічалися майже півроку, коли навчання його завершилось і він українсько-англійським суржиком запропонував покинути все, одружитися та втекти разом до його добре забезпеченої західної країни. Усе, як у старих добрих мелодрамах.
Проплакавши всю ніч, я відмовила. Чи кохала його? Так. Як тільки кохають у дев’ятнадцять.
Юлія Бережко-Камінська: Ми все подолаємо!
Україна – це край, де все тільки починається. Ми все подолаємо. Ми навчимося любити, творити, надихати добром одне одного та інші народи. У нас є всі можливості для цього. Не здаваймося відчаю і облуді! Розвиваймося, працюймо над собою і всім, що нам дається. Гріх пропасти такому багатству.
Галина Корицька: З Україною в серці!
Я живу з Україною в серці… Її радощами і болями, її втратами, і великою материнською любов*ю. Про це й пишу в своїх віршах. Провідна тема віршів – любов. Всеперемагаюча, всерозуміюча, всепрощаюча безмежна любов, що не гордиться, не заздрить, не провокує, – а любить. Любить навколишній світ, сонце, землю, людей. Любить рідних, що поруч і що вже відійшли у вічність. Найбільша любов – наші діти. Вони наша радість і щастя, надія і наше майбутнє… І невимовний біль, коли втрачаємо найдорожче…
Любов Геньба: І болить мені Україна, так болить, що не можна більш…
Саме з цим я прийшла і стала перед вами, несучи як прапор правди, любові, і надії своє слово. Воно в мені болить.
Вже так сталося і не сьогодні, років з десять тому, коли стало загасати духовне, натомість прийшло меркантильне, матеріальне, бездуховне, безідейне. І це відбулося на рівні всієї країни. Старе забули, нового не придумали. У кінці листопада минулого року я була делегатом YII з’їзду письменників України у м. Києві. З надією, у цей нелегкий час, з’їхалися представники письменницьких осередків з усієї країни, з вірою, що наша інтелектуальна робота потрібна, необхідна, головна. Бо всі ми з вами родом з дитинства від книжки, від першого слова мама і до найпершого – Вітчизна. Але протягом цих років ми, письменники, стали просто зайвими у цій країні. Чому? І коли перестали так зневажати пророків. Письменник – це не матеріаліст, не торговець на базарі, але і не жебрак… Бо має те золоте зерно правди, яка знає все і про минуле і про прийдешнє. Ми належимо до тієї раси на землі, якій не байдужа висока духовна культура. Бо вона вже закладена у нашій мові.
