Заржицька Еліна

Марія Дружко: Для мене найвище задоволення – зробити щось таке, чого від мене ніхто не очікує

Зараз вислів «люди з особливими потребами» вживається хіба не на кожному кроці. Для таких людей робиться дуже багато: створюються відповідні умови, надається пріоритет в усіх сферах... Не подумайте поганого, я не проти! Я – тільки «за».

Та ж іноді мені здається, що таке ставлення створює певні незручності для тих самих «людей з особливими потребами». Можливо, вони вважають себе звичайними? Нічим не згіршими за нас, «нормальних»? Або й кращими? От, наприклад, візьмемо громадську діяльність письменниці й журналістки Оксани Радушинської. Та такого активного волонтера лише пошукати! Пані Оксана встигає і посилки збирати, і з концертами наших вояків відвідувати, і писати цікаві повісті й романи...

Нехай і в іншому ключі, але теж стосується і камʼянчанки Марії Дружко, члена НСПУ, координатора артпроекту «VivArt», директора літагенції та видавничого дому «DRUMIYAV».

– Маріє, мені здається, що тобі не треба створювати якихось «особливих» умов. Навпаки, письменникам та й, взагалі, пересічним громадянам, можна з тебе приклад брати. Ти – працьовита, енергійна, наполеглива... Звідки такі бійцівські якості?

– Та хіба ж справді бійцівські? (посміхається). Ніколи не мала на меті комусь доводити, що потребую більшого, ніж маю, ніж дає мені моє оточення, Всесвіт взагалі. Просто я люблю те, чим займаюся, і прагну займатися тим, що до вподоби. Ймовірно, звідси й енергія до створення, реалізації та досягнення нового. Для мене найвище задоволення – зробити щось таке, чого від мене ніхто не очікує. Наприклад, покататися верхи, спуститися лісовою річкою на байдарці, освоїти новітні технології як от ведення інстаграм акаунту чи ютуб каналу, або запустити якийсь новий артпроект чи культурний захід.

Версії сутності світу, або жіночий погляд на "... і нині, і прісно, і навіки вічні"

ОЛЕГ ГОНЧАРЕНКО,
м. Мелітополь

Заржицька Е. Рєпіна О. Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Олена Рєпіна. – Луцьк: Твердиня, 2018. – 364 с.

Ну давайте, на хвилину уявімо собі, що якийсь сучасний Екклесиаст, десь колись перед аудиторією українських (але підкреслюю українських) інтелігенток (знову підкреслюю інтелігенток) виходить і проповідує отаке, своє знамените: «Краще спокою мала дещиця, аніж безмір марноти й ловитви вітру…» Я особисто не беруся прогнозувати точних наслідків такої дії, проте певен, що зала спорожніла би до чуття подиху протягу в шторах.

Певен, бо останнім часом дивним чином, а може й волею далекоглядної долі, углибаю душею і розумом у нашу «жіночу» прозу, автори якої уже не романтичні юнки, але далеко ще й не пані бальзаківського віку, котрі на все дивляться вже крізь затуманені скельця неіснуючих лорнетів – себто дещо відсторонено, дещо втомлено. Крий Боже, не хочу тут нікого образити: потрібна і набута тяжким досвідом мудрість, але без бажання глибинного сприйняття і осмисленнясучасності, яке властиве саме названому вище людському вікові, висновки наших метрес, на жаль, частенько відгонять деякою аж зайво «чистою філософією», яка ні до чого не зобов’язує, ні до чого не закликає і, наче й даючи глобальні відповіді на вселенські питання, елементарно кульгає на конкретику у визначеній нам для буття реальності.

Володимир Кільченський: Мені ще з дитинства слався шлях в небо – стати авіатором

Ще в дитинстві ми знаходимо для себе ідеал, на який орієнтуємось, чию поведінку копіюємо... Зараз дівчата намагаються бути схожими на актрис, співачок, хлопці – на героїв бойовиків.

У свій час мене теж не оминуло це захоплення. Але моїм ідеалом після прочитання трилогії Старицького став гетьман Війська Запорізького Богдан-Зіновій Хмельницький. Потім цілеспрямовано вишукувала книги про улюбленого героя.

Зараз часи інші. Інформацію про будь-яку історичну особу можна знайти в інтернеті або бібліотеці. Є й думка, що не був гетьман героєм, а лише п’яничкою, бабієм та злодієм. Та вірити в це не хочеться. Бо ж як жити без ідеалу?

Тому уявіть собі мою радість, коли познайомилась із цікавою непересічною особистістю – нашим земляком, льотчиком та письменником Володимиром Кільченським. А найбільше здивувало, що пан Володимир є автором трилогії про ті самі вікопомні події 1948-1952 років в Україні, тобто наші, так би мовити, естетичні, етичні смаки й погляди на історію нашої держави співпадають.

Яким чином льотчик перекваліфікувався у письменника? Про це наша з паном Володимиром розмова.

Еліна Заржицька і Тетяна Череп-Пероганич в ефірі Суспільного радіомовлення в Дніпрі

Письменниці Еліна Заржицька і Тетяна Череп-Пероганич у прямому ефірі Суспільного радіомовлення у Дніпрі.  Ведуча Вікторія Сидоренко. 

Вершник на котику

Олена Швець-Васіна,
м. Дніпро

Отримавши авторський екземпляр книги-збірки творів сучасних українських авторів для дітей «Вишиванка для сонечка» (видавництво «Талант», м. Харків, 2018 р., укладач – Еліна Заржицька, м. Дніпро) звісно, пораділа. Й не тільки за себе (бо кожному автору приємно побачити свій твір надрукованим), але й за колег по перу.

Нарешті на  теренах України  з’явилася  книжка, цікава дітям своєю динамікою та простотою, й водночас глибоко патріотична, що не менш важливо для виховання маленьких українців та українок, справжніх національно свідомих патріотів та добрих християн нашої  милої України-неньки.Можливо, цьому сприяло те, що над книгою працювало 68 авторів з різних куточків калиново-незламної  Батьківщини, землю якої вже кілька років топче чобіт агресора.

Об’єднавче начало – це завше  краще, ніж  руйнівне віддалення одне від одного, хоча заняття письменництвом й передбачає певний індивідуалізм. У «Вишиванці» об’єднання підсилене ще й прагненням зробити якнайкраще, бо книжка адресується дітям, «нашим сонечкам», як вдало порівняно в передмові.

Сімдесят відтінків однієї вишиванки

Валентин Бердт,
м. Харків

Вишиванка для сонечка. Збірка творів сучасник українських авторів для дітей. Укладач Еліна Заржицька. – Харків: Юнісофт, 2018 р. – 224 с.: іл. Е. Гринько

Наприкінці літа, низку книжкових новинок для дітей доповнило чудове видання «Вишиванка для сонечка». Явище яскраве, помітне, а головне — край необхідне для батьків та вихователів дитячих садочків. Ще одну відмінність даного видання лаконічно характеризує прислівник вперше. Оскільки за останні чверть століття подібних видань не сталося. В чому ж його особливість? Насамперед, в тому, що під палітуркою причаїлися, в очікуванні свого читача, навдивовижу цікаві, захоплюючі оповідання, поезії, віршовані загадки і, навіть, абетка в оригінальному художньому викладі. Дане видання без умовностей можна назвати, як універсальне. Бо увібрало в себе близько 70 творчих добірок сучасних українських авторів та їх колег з США, Болгарії, Ізраїлю, Чехії.

Чи не завадить кохання «Убити Антиципатора»?

Убити Антиципатора: роман / Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.ISBN 978-617-517-292-6
УДК 821.161.2-3

Під час Форуму видавців-2018 у Львові членкині НСПУ дніпрянки Еліна Заржицька та Ольга Рєпіна презентували свій соціально-психологічний роман «Убити Антиципатора». Писати роман авторки почали в час, коли тільки-но закінчилось велике Протистояння сил світла й темряви на головній площі нашої країни – Майдані; коли пронизливо «закричали» у місті на Дніпрі «швидкі», що везли у шпиталі важкопоранених бійців... Мабуть, тому, й просякнутий цей роман великою любов’ю? Любов’ю та коханням... Любов’ю до рідної землі та рідної мови, односельців та однодумців. Справжнім коханням та пристрастю... Справжньою, земною, з емоціями і невдоволенням собою, з очікуванням дива і розчаруванням.

Тож роман водночас є альтернативною історією, яка розвивається в іншому напрямі. Тому авторки не називають напряму столицю Києвом – у авторок це просто Місто. Майдан стає Площею, «беркути» – «грифами», тітушки – сірками, а керівника Країни кличуть Антиципатором.

Запросіть письменника на урок

Лекцію для вчителів історії та карєзнавства з Дніпропетровської області, які підвищують кваліфікацію в Дніпровській академії неперевної освіти, прочитала методист академії, письменниця Еліна Заржицька.

Говорила про колег по перу, які творять в цьому регіоні, про те як важливо, щоб вчителі організовували з ними зустрічі, щод учні спілкувалися з авторами. Адже це заохочує і до читання, і до вивчення історії рідного краю, про яку згадують у своїх творах більшість поетів та прозаїків.

Мала нагоду бути на лекції та поспілкуватися з учителями письменниця і краєзнавець з Києва Тетяна Череп-Пероганич.

Міжнародний проект «Казка нас об’єднує» по створенню мультиплікаційного фільму за казкою Еліни Заржицької «Пригоди маленького метелика»

Міжнародний проект «Казка нас об’єднує» по створенню мультиплікаційного фільму за казкою Еліни Заржицької «Пригоди маленького метелика»

У столиці Словенії Любляні в рамках спільних заходів Дніпровської академії неперервної освіти (Україна) та Української культурно-освітньої організації «Рукавичка» (Республіка Словенія) підбито підсумки Міжнародного проекту «Казка нас об’єднує» зі створення мультиплікаційного фільму за казкою Еліни Заржицької «Пригоди маленького метелика».

Мета проекту:

  • привернення уваги суспільства до прикладів співпраці двох слов’янських народів: словенського та українського;
  • виховання толерантної і ненасильницької поведінки у дітей шкільного віку;
  • популяризація загальнолюдських цінностей;
  • виховання високих моральних якостей та відповідального ставлення до інших громадян;
  • розвиток толерантності і взаємоповаги між людьми на прикладах казкових героїв природи.

Олег Майборода: Життя дається один раз. І витрачати час на сум не раціонально

Українські видавництва ніби змагаються: хто видасть найкращу абетку. Є книги великі й маленькі, є звичайні й тематичні. І всі вони яскраві, привабливі, цікаві. І практично всі – віршовані. Цікаво, скільки тих абеток, створених нашими письменниками, існує в Україні? Сто? Двісті?

Абетка Олега Майбороди, що вийшла друком у видавництві «Талант» наприкінці 2017 року, вирізняється тим, що вона написана прозою. Прочитала її – і в мене одразу виникли питання до автора. Тим більше, що давно спостерігаю за його творчими досягненнями свого земляка (Олег родом із Камʼянського (колишній Дніпродзержинськ), прим. авт).

Отже, починаємо розпитувати...

– Олеже, скільки всього книжок у твоєму творчому доробку?

Віра Марущак: Ніколи сидіти на одному місці, бо під лежачий камінь вода не тече

Як чудово, що зараз можемо користуватись інтернет-мережею! Вся інформація, як на долоні. Наразі, маєш змогу відреагувати на цікаву/радісну/сумну/важливу інформацію, як от: привітати шановну колежанку Віру Марущак з обранням головою Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України.

Втім, вітання я відправила одразу, коли пані Віра мене повідомила про урочисту подію. Тоді ж у мене виникла думка викликати новопризначену пані на відверту розмову, але я не поспішала. Нехай, – подумалось, – людина звикне, призвичаїться, почне діяти...

Минуло 50 днів. Ви, мабуть, звикли читати звіти високих посадовців? Про те, що зроблено протягом 100 днів? Еге ж, звикли. Тільки ніхто, здається, не замислювався, чому ПІСЛЯ 100 днів усіляка діяльність ніби припиняється? А згадайте французького імператора Наполеона та його 100 днів. Що було потім? Ото ж!

Тобто, число це не дуже щасливе. Тому я вирішила переламати ситуацію і змінити термін. Отже, звернутись до пані Віри, відколи виповнилось 50 днів її перебування на посаді голови МОО НСПУ.

Нові факти про давнє...

Про книгу Івана Українського та Тараса Мирного «Про злочин «братнього» народу. Російсько-українська війна чи продовження Росією українського геноциду?» (Бібліотека журналу «Бористен»)

Зрозуміло, що як письменнику, мені доводиться багато читати. І не тільки художніх творів – щоб бути «в курсі» справ, розуміти, якими шляхами рухається творча думка моїх колег. Адже для того, щоб написати щось путяще, багато працюю з довідниками й словниками, науково-популярною й науковою літературою. Історією ж цікавлюсь давно і серйозно. А щоб написати повість «Три сходинки голодомору» та цикл легенд «Великий Луг над Дніпром» наполегливо проводила дослідження в бібліотеках і мережі інтернет. Тому книга, яка нещодавно потрапила до моїх рук – «Про злочин «братнього» народу. Російсько-українська війна чи продовження Росією українського геноциду?» зацікавила, а потім і здивувала.

Зацікавила тому, що одразу з’ясувалось – автори неабияк вправно оперують датами, цифрами, фактажем. В яскравій та доступній формі авторами подаються загальноісторичні питання, значний фактичний матеріал дає змогу читачеві опанувати проблеми, які викликали дії деяких українських діячів, міститься аналіз та опис «ключових» особистостей та головних історичних подій.

Об'єднати вміст