Головна

Казки

Людмила Шамрай. Пан Козявка

Присвячується моєму синові Богдану та всім, хто любить подорожі.

Дякую моєму чоловікові Олександру за ідею цієї казки.

Галявина пана Козявки

За Сріблястим озером, на Сонячній галявині, біля Старого дуба жив пан Козявка. Носив він солом’яного капелюха, мав довгі руді вуса, добру посмішку та блакитні очі з лукавими вогниками. Замолоду пан Козявка багато подорожував. Його маленький будиночок, що розмістився під вітами Старого дуба, нагадував музей цікавинок. Була у пана Козявки і люлька миру, привезена з далекої Аберики…, перепрошую, Америки. Було у нього і сомбе… сомбре…, такий собі  крислатий плетений капелюх великого розміру із закругленими догори краями. Його зазвичай дивні люди носять, забув як називаються… зараз-зараз… ось воно… мек-си-кан-ці, уявіть собі, з Мек-си-ки. От! Було ще безліч химерних речей, хіба все запам’ятаєш…

Людмила Шамрай. Сонячні пригоди

Курчатко, схоже на кульбабку

Сонце ніжилося на м'яких хмарках-подушках. «Ку-ку-рі-ку!» - почуло воно крізь сон далекий голос невідомого птаха. Сонце й хотіло розплющити очі, але Чаклунка-Ніч наче намазала повіки медом.

– Ку-ку-рі-ку! Сонечко, прокидайся.

Сонце нарешті розтулило повіки: треба негайно вмитися. Зібрало краплі роси й заклопотано  оглянуло землю.

– Доброго ранку, – привітно вклонилися йому квіти.

– Як справи? – задзвеніли бджоли.

– Ми хочемо поспати, – почали скаржитися  барвисті метелики.

Раптом Сонце помітило на галявині безліч жовтих крапочок. Наче хтось розкидав золоті горішки серед зеленої трави.

Ольга Рєпіна. Оленятко

У великому лісі жило оленятко. Воно було маленьке, з коричневою спинкою та очима кольору лісних горішків.

Оленятко тільки що народилось, тому друзів у нього ще не було. Велетенській дуб хитав над ним своїми могутніми вітами.

– Я друг тобі, не бійся! Я захищу тебе від будь–якої негоди…

– А що таке друг? – запитало оленятко.

– Це той, хто допомагає і не потребує віддяки, – відповів мудрий дуб.

Ольга Рєпіна. Історія синього чайника

         На одній кухні мешкав синій чайник. Він був дуже-дуже старий, закоптюжений, емаль на ньому вицвіла та давно вже не виблискувала. Чайник так довго жив у цій оселі на кухні, що йому здавалось він знав всі кухонні речі з часу свого народження.

         Одного разу, поставивши чайника на вогонь, хазяйка раптом звернула увагу на те, який негожий став її улюбленець.

         – Ото ж тобі, – сказала вона, треба його замінити! А то хтось прийде у гості, так соромно запропонувати чаю!

         Чайник так засумував, почувши це, що цього разу кип'ятив воду значно довше.

 – Та що ж це таке! – знов обурилась хазяйка. – Ні-ні, треба його поміняти!

Еліна Заржицька. Льончик, павучок та Середа Середулівна (казка)

Якось подивився Льончик по телевізору цікавий фільм. Буцімто мужні космонавти зустрілися у космосі з жорстокими ворогами – велетенськими павуками. Ті павуки почали полювати за космонавтами, а героїчні космонавти, звичайно, з тими павуками билися. Стріляли їх із лучеметів так, що тільки трісочки летіли.

Льончик тих космонавтів вирішив підтримати. Схопив пістолет, і – пух! пух! – вцілив прямісінько головному павукові у лоба. Схопив автомат, і - тра-та-та! – цілий десяток павуків подолав.

Вдень усе гарно було. А от вночі... Наснився Льончикові сон.

Прийшли до Льончика ті павуки і почали шипіти-сичати-скавулити:

- С-с-с! Де там той козач-чина, що кос-с-смонавтам допомагав?

Об'єднати вміст