Творчість

Заглянути в очі героя

Череп-Пероганич Т. Бумеранг: Оповідання.- Житомир:Видавець О.О. Євенок. 2018 -72с.

Уже не раз зауважував, що знайомства з письменником чи письменницею починається зі згадок про цю особу в різних ситуаціях. І цього разу так було. Скажімо, свого часу написав рецензію на поетичну книгу «Мама Ніна з Ніневії» незабутнього Володимира Сапона із Чернігова. Ознайомившись з нею, віршар повідомив, що свій опус можу читати на сайті «Жінка-УКРАЇНКА», яку заснувала уродженка Чернігівщини Тетяна Череп-Пероганич і її чоловік Юрій. Потім була розповідь про письменницю у газеті «Вільне життя» (м.Тернопіль), яку написав мій добрий приятель – літератор Богдан Мельничук. А нещодавно від письменника Віктора Васильчука з Коростеня на Житомирщині дізнався, що пані Тетяна стала лауреаткою премії імені Василя Юхимовича за збірку віршів «Осінь дорослої жінки». А вже після цього на мій робочий стіл лягла книжка оповідань «Бумеранг» цієї ж авторки.

«Серце чисте сотвори мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі відновини»*

(рефлексії)

Ірина Фотуйма. На грані смерті, та межі життя...
Буковинський журнал, ч. 4 (110), 2018. – с. 19–24.

Я не в літературі, а коло неї і так коротко, і ємко, як Євген Баран не напишу. Він є мастаком на дотепи і, жартуючи писав, що я знаю що таке поезія. Читаючи, перечитуючи добірку поезії Ірини Фотуйми спроможний хіба перефразувати думку Емілі Дікінсон про кохання: поезія – це все і це все, що ми знаємо про неї. Те що вражає, торкається душі і серця, спонукає до осмислення, бо ж пробуджує розум до дії:

Тумани не сховають всіх тривог,
Лягли на плечі залишки спокути,
Мені б тебе лиш поглядом торкнути,
Та неможливо, бо між нами Бог (с. 19).

Павочка (щедрівка) - ансамбль "Дніпро" - Pavochka

Народна артистка України Олена Кулик
Київський академічний ансамбль української музики "Дніпро"
художній керівник, аранжування - заслужений артист України Любомир Матейко
Зйомки: Віталій Загоруйко, Діана Горда
Монтаж: Діана Горда. Bober Studio 2019

Успішні, пам’ятні і творчі земні миттєвості Ніни Кочубей

Ювілеї у житті людини - це певний підсумок пережитого, це коротка зупинка на усвідомлення себе у цьому світі, це старт на ще важчу і відповідальнішу дистанцію, ніж була рік тому, це перепочинок і  монолог із собою вчорашнім, це легкий аналіз досягнутого, пережитого.

Ювілей наздогнав письменницю із Срібнянщини Ніну Кочубей у Прилуцькій міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти. У грудні із 65-річним ювілеєм та народженням нової книги  «Земні миттєвості» Ніну Миколаївну вітали прилучани, шанувальники її художнього слова, колеги по письменницькому цеху і колеги із педагогічного минулого.   Не дивлячись на те, що Ніна Миколаївна ніяк не хоче визнавати себе письменницею,  всі присутні щедро дякували ювілярці саме за добірне художнє слово.

Ніна Кочубей народилась у Сокиринцях, куди і повернулась та проживає зараз, але створила сім’ю у Прилуках і віддавала свої професійні здібності, як вчителя англійської мови, саме у Прилуцькій гімназії №5 ім. В. Затолокіна.

Війна

Виконує Анжеліка Рудницька

Музика і вірші Антолія Матвійчука

Модерні психологізми або свободавибору

Ольга Рєпіна
м. Дніпро

Рецензія на книгу Ірини Баковецької-Рачковської  «Пластилін»

Пластилiн. Детектив з елементами психологізму / Іра Баковецька-Рачковська. – Дніпро: Моноліт, 2018. – 256 с.

Чесно кажучи, не люблю вдаватися до філософії, якщо можна використати свої знання з психології. Зізнаюся:вирішила помудрувати, починаючи із назви.

Після прочитання книги взяла такий собі тайм-аут – для обміркування. Підтверджую як фахівець: все описане авторкою роману присутнє в нашому житті. Це правда, зміни у суспільстві та окремих його ланках настільки серйозні, що приховувати їх означає проводити політикустрауса – ховаючи голову у пісок. А може, це міф? Я щодо страуса, а не щодо зміну суспільстві.

Ювілейний номер альманаху «Степ»

Оксана Грановська,
м. Кропивницький

Становлення письменника – довгий шлях. Людина не народжується творцем – вона тільки успадковує здатність до творчості. А чи розвинеться талант, залежить від багатьох обставин: середовища, сім'ї, рівня освіти, критичного ставлення до себе й бажання вчитися. Та це ще не гарантує появи творів. Хоч рукописи й не горять (за Булгаковим), але їм загрожує набагато страшніша доля – неможливість показати їх, забуття, зникнення... Тих, хто пише, багато, і хто знає, скільки хороших рядків не дійшло до читача тільки тому, що автор їх не зміг видати або просто показати їх сучасникам! Тому повинно існувати середовище, куди можуть прийти ті, у кого є здатність до творчості, де їх чекають, де підтримають, підкажуть, надрукують.

Цю функцію багато років виконує Кіровоградське обласне літературне об'єднання (КОЛО) «Степ».

Олександр Козинець: "Пишу про те, що відчуваю і про що не виходить мовчати"

Олександр Козинець — молодий талановитий письменник, музикант, куратор багатьох літературних проектів та автор пісень. Також він кандидат педагогічних наук, викладає у Національному університеті імені М. П. Драгоманова. Саме під час прослуховування одного з його курсів ми й познайомилися.

Після пар поспілкуватися вдалося й про літературу, й про пошуки натхнення, ще й почути його думки про розвиток авторів-початківців.

— У яких жанрах Ви пишете?

 — Найчастіше пишу лірику. На сьогодні також маю один завершений роман. А ще кілька невеликих колективних повістей у рамках одного літературного проекту, який триває увесь цей рік. До минулого року я приділяв більше уваги написанню поезії — вважав себе неготовим до написання серйозної прози. Точніше, хорошої серйозної прози. А от короткі історії — есе та оповідання — писав паралельно з віршами від початку творчої діяльності. Минає двадцятий рік, як я пишу. І хочеться розвиватися у цьому напрямку далі на більш професійному рівні.

— На які теми Вам найскладніше писати й чому?

Музика і вокал Лілії Кобільник

Хочеться чуда і трішки вина. Ліна Костенко - вірші, Ліля Кобільник - музика, вокал, гітара.

Послухаю цей дощ. Хочеться чуда і трішки вина. Ліна Костенко - вірші, Ліля Кобільник - музика, вокал, гітара.

Програма «Доброго ранку Львове» (17.03.18)

Гість Ліля Кобільник до річниці В. Івасюка

Український ПЕН визначив перекладачів книжки Сенцова англійською і польською мовами

Виконавча Рада Українського ПЕН назвала імена переможців конкурсу на переклад книжки оповідань Олега Сенцова іноземними мовами, оголошеного у межах спільної з Міжнародним фондом «Відродження» програми міні-ґрантів PEN Ukraine Translation Fund Grants.

Англійською мовою книжку перекладе др. Вільям Блекер (Dr Uilleam Blacker), який раніше вже переклав три оповідання Олега Сенцова для сайту PEN International. Блекер є програмним координатором та лектором факультету Порівняльної російської та східноєвропейської культури у Школі слов’янських і східноєвропейських досліджень Університетського коледжу Лондона. Також він переклав англійською роман “НепрОсті” Тараса Прохаська.

Книжка оповідань Олега Сенцова в перекладах др. Вільяма Блекера має з’явитися друком в американському видавництві Deep Vellum Publishing восени 2019 року.

Прочитане

Окрайці розмислів про життя у місті. Ковалик Надія. «Зваба». – Львів: Апріорі. 2018. – 344 ст.

З доробком Надії Ковалик зі Львова уперше познайомився ще у 1980-му році минулого століття, коли побачила світ її дебютна прозова книжечка «Листопадовий сніг». Через бистроплин літ уже неможливо пригадати деталі тодішнього враження. Але деякі узагальнення пам’ять усе ж зберегла. По-перше, літературний Львів і його поціновувачі захоплювалися прозою Романа Іваничука, Романа Федоріва, Дмитра Герасимчука, Ніни Бічуї, Юрія Коваля, Левка Різника, Василя Стефака… А ще ж були молоді: Богдан Загайський, Василь Левицький… І диво якесь: на цьому тлі дивовижно світилася квітка оповідань та повістей Надії Ковалик. Незважаючи на зайвину романтичної наївності вчорашньої школярки.

І коли від знайомої письменниці почув про презентацію нової книги львів’янки, то поринув у споминальність… А ще через деякий час «Зваба» лягла на робочий стіл, і для мене почалося мандрування у бентежний світ слова знайомої здавен авторки.

Розумію, що дехто, прочитавши попередні абзаци, говоритиме, що опус рецензента буде пройнятий рефлексіями проминулого: це диктуватиме підхід. Можливою є і гостріша реакція. Себто йтиметься про закидування літературного критика каменями зневаги за суб’єктивізм оцінки.

Наіль Ісмайлов і його роман про любов

Наіль Ісмайлов. По небу вниз: Роман. – К.: ЛА «Друге дихання», 2018.  – 268 с.

Серед багатьох любовних романів роман Наіля Ісмайлова «По небу вниз», виданий  літературною  агенцією «Друге дихання», цікавий своєю художньою формою. У ньому немає класичної любовної історії з її пристрастями і стражданнями. Хоча в романі вистачає і пристрастей, і страждань.

Головний герой твору з дитинства проклятий на безконечні перевтілення. Кожні три тижні він пробуджується в тілі іншої людини і переживає особисте життя людини, в тілі якої він опинився. Він звикає до дому, до чужих батьків, які називають його рідним сином, до друзів, але через три тижні знову просинається в тілі іншої людини. Він не знає свого імені, своїх батьків, країни, в якій він народився. Знає тільки, що йому двадцять шість років і що його рідна мова іспанська.

Він постійно прокидається в різних країнах, але неодмінно в тілі чоловіка свого віку. Серед багатьох своїх перевтілень герой опиняється і в Україні, в місті Дніпрі, переживаючи історію нещасливого кохання Олексія, в якого він перевтілився.

Об'єднати вміст