Жінка-УКРАЇНКА

***

пройти босоніж по стерні,

віддати світові належне

і знов буяти повесні

беззахисно, беззастережно

поринути у таїну -

свою, не знищену, єдину,

неопалиму купину

в холодній магмі часоплину

і врешті кинути життя

під шепіт владного безсоння

у ніч, у вир передчуття

твоєї

теплої

долоні

до древа спокуси земної навіки припнута

торкаю весну,

що бруньками сміється мені,

вже можна пробудження світу на дотик відчути,

хоч їй не до свята,

цій третій воєнній весні

тривога і сум -

не минути їх вічних експансій,

свобода і спокій

лишаються десь на межі -

вкладається день у колиску облудного часу,

та ніби за мене його хтось незнаний прожив

темне дзеркало пристрасті

квіти скляні

у повитій імлою глухій глибині

важко ходить любов поміж "може" і "ні"

в прохолодній воді

поза зоною літа

пам'ятаєш усе що торкало торік

тихий сум

до якого і звик і не звик

відпускаєш туди розкоркований крик

розчиняєш вікно

бо так хочеться жити