Поезія

Поезія Ірини Слободяник

* * *

Ми з мовою – у змові. Мовчимо.
Слова такі маленькі на папері.
А на вустах? Розкриє вітер двері
й почується з покинутої хати:
щось промовляє, мов співає, мати…
Збирає ніч розгублені слова.
Від них такі солодкі сни ранкові…
Прокинемося… Де росте трава,
давно не ходять, тільки кольорові
метелики в повітрі шлях знаходять
й птахи – над ними, а над ними – Бог…
Ми – мовчимо. Ми з мовою – у змові:
Правічну тишу слухаємо вдвох.

 

ДІЙСНІСТЬ

Поезія Тетяни Шептицької

Тобі

Жилка на шиї тихо схлипує.
Тіло вібрує від твого рику у слухавці,
по-хижацьки владного,
несподівано рідного.
Не витримую.
Хриплю у відповідь,
згадуючи миттєво
погляд із синього граніту,
сороміцькі сни,
брутальні обійми,
пекучі обіцянки.
Скучила.
Відстань поміж нами
вимірюється не кілометрами,
а роками і ситуаціями,
твоїми жінками і моїми страхами.
Пекло втішено сміється,
а рай німотно співчуває.
Наша близькість закручена
у надтугу пружину,
і коли вона вибухне - 
перевернеться світ.
Гонорові.
Чекаємо останнього дня,
аби не відповідати за наслідки.

Пам’ять Крут…

Простір стигне, у мороз закутий,
Час не йде – такóж замерз мабýть…
Справа нáсип, а позаду Крути,
А за ними і на Київ путь…

Там заслін крихкий – студентські чóти
(Але духом нескоримі, ні!)
Проти муравйовської піхоти,
Тих ординців чорних – матроснí.

У заброд досвідчені солдати –
Вже гвинтівок щúряться стволи!
А вони не вміли ще вбивати,
Може й неціловані були…

Поезія Дзвінки Легіт

Полювання Артеміди

Прекрасний олень! Я його вполюю.
З блідим туманом по бадиллю йду.
Тонкий мій ніж. Ліс холодом парує.
На рогах - леза знак. Та оленя не вб‘ю.

Ось кондор. Я спостерігаю.
Мій лук при мені, стріли, ятаган.
Я вистрілю в крило. Все вище він злітає.
Та вплетене перо у мій аркан.

Ось вороги мої. За ними рештки міста.
В руках у мене смерть. Покажу їм її.
Біжать чимдуж назад. Я дам усім добігти.
І жах, що їх спіткав, залишу в тій землі.

Тут будуть мої сади. Тут будуть мої ліси.
Тут тиша з дощем, і ще місячне сяйво.
Не дозволю нікому порушником в спокій зайти.
Припорошать сніги мною створене марево.

Поезія Таїсії Шаповаленко

Назустріч вітру

          Такою може бути назва всієї добірки 
                          Таїсія Шаповаленко

Різдвяний малюнок

За заметами пам’яті…
Боже, які замети незайняті!
Яблуні-щедрувальниці
В білих хустках маминих
Попід вікнами
В діда Миколи, Андрія…

У завіях
        не видно вікон.
На чотири сторони світу
Щедрують віхоли...

Поезія Інни Гончар

Небесне натхнення

До тебе іду я щоднини,
Праотча моя рідна мово!
До слова іду на гостини,
В душі завмираючи знову.

Ще тільки рушаю з порогу –
А небо дарує натхнення,
І йду я, щаслива від того,
Що в мене вкраїнське наймення.

Ось так кожна мить, наче диво:
Являється пісня у звуках
І, як розхвильована нива,
До серця з надією стука.

Минеться осіння негода –
І райдуга барви з’єднає,
Бо мова мойого народу,
Як сонце святе, не зникає!

Поезія Людмили Камерон

Стара хата

Стоїть хата край дороги, навкруги нікого.
Стоїть собі, зажурилася, бур’ян край порога.
І хвіртка хитається з вітром на одинці.
Коли вітру стає сумно - то скрипить у хвіртці.

Колись бігали босоніж малі ноженята.
Колись з квочкою ходили пухнасті курчата.
Був наповнений життям хлів біля хатини.
Чого тільки не було там: і корови, й свині.
Свого часу були й коні, були і лошата.
Розуміли всяке слово, дарма, що звірята.

Було повно повнісінько життя у хатині.
Був хазяїн справжній в хаті, була й господиня.
Всякого було потрохи: радості і суму.
Діти швидко підростали і гадали думу,
що так добре завжди буде, завжди буде літо,
а природа своє знає, ніде правди діти.

Поезія Ольги Романишин

Липневе...

Окрайчик сонця на хмаровинні,
Дзиґарок серця швидкує нині,
А я — у літо: чимдуж, босоніж...
Ой, леле–леле, чи ладна з–поміж?!
У зілля чисте вдягаю душу:
Час підганяє, правопорушник.
А я — до тебе повільним кроком...
Дощу хотілось — тепер морока...
Густе повітря помежи пальці,
В середостінні — гуп калатáльця:
Вростаю в землю, в сади липневі.
Налий–но зваби у келих Єві!..

 

Дівчинка

Почесна нагорода – за пісню «Білі ангели»

Відоме творче подружжя – Тетяна і Сергій Дзюби стали лауреатами Міжнародної премії авторської пісні ім. Василя Симоненка. Їх відзначено за чудову пісню «Білі ангели». Музику на вірш Тетяни «Сніг лапатий – син слухняний віхоли...», перекладений багатьма мовами світу, створив Сергій. Проникливо та чарівно пісню «Білі ангели» співають Інна й Тетяна Чабан, переможці багатьох міжнародних і всеукраїнських мистецьких конкурсів та фестивалів.

Міжнародну премію авторської пісні ім. Василя Симоненка заснували громадські організації з Волині («Чумацький віз») і Придесення («Криниця») з метою популяризації в Україні і за кордоном справді талановитих сучасних українських пісень, які поєднують прекрасну, глибоку, милозвучну поезію та гарну, оригінальну мелодію, яка легко запам’ятовується.

Отож щиро вітаємо достойних лауреатів! До речі, зараз Сергій Дзюба готує до друку збірку зі ста своїх пісень «Примчу на білому коні», де будуть представлені як пісні на поезії Сергія (зокрема, створені разом із відомими композиторами), так і пісні на вірші українських і зарубіжних поетів, музику до яких написав Сергій Дзюба.

Я ніколи не думав, що може ненависть так...

я ніколи не думав, що може ненависть так,
народившись нізвідки, щедро мене наповнити,
що побачу, як у польоті тривожно птах
не ухилиться від розбитої навпіл бомби – ти

не збирався ще вчора лишати усе, що мав,
і рушати кудись у болота, холодні схови,
до зруйнованих вщент будинків, де ще нема
аніяких запевнень, що їх відбудують знову.

і сьогодні, ненавистю висічений по вінця,
кожне слово – червона смуга від батога,
я дивлюсь і не можу відвести погляд від місця,
де під ковдрою мала б бути твоя нога.

Про війну

Я надсилаю порожні рядки –
Вони змістовні тепер як ніколи.
Пусті поля, пусті береги,
Чорнила скапують стиха додолу...

І мліє палець... Нехай не болить!
Лише думки зазнали утоми.
У скронях тисне, в мізках бринить,
Нема ні крапки у мислях, ні коми.

Усе потоком рветься в папір,
І почуття так сіпають душу.
Я хочу довго про все говорить,
Зізнатись в муках своїх я мушу!

Поезія Катерини Теліги

літо обіцяло

кажеш боляче
грудка сонця у грудях пече
червень щедрий легінь
повні кишені черешень
пригощайся бери каже ще
насолоджуйся наче
це не просто ягоди
бризки часу в кишені
їж каже їж
випльовуючи кісточки через плече
ось тобі інь
ось тобі янь

літо обіцяло серпантинову безкінечність
смагляву байдужість на пальцях і шкірі
від так на світлинах
обіцяло бути розкутим і відвертим беззаперечно
розбурхувати буденність солоною хвилею
котитися повільно-повільно
миля за милею
час від часу сповільнюючи плин
запашним мангальним димом

Об'єднати вміст