Поезія

Поезія Інни Гончар

Небесне натхнення

До тебе іду я щоднини,
Праотча моя рідна мово!
До слова іду на гостини,
В душі завмираючи знову.

Ще тільки рушаю з порогу –
А небо дарує натхнення,
І йду я, щаслива від того,
Що в мене вкраїнське наймення.

Ось так кожна мить, наче диво:
Являється пісня у звуках
І, як розхвильована нива,
До серця з надією стука.

Минеться осіння негода –
І райдуга барви з’єднає,
Бо мова мойого народу,
Як сонце святе, не зникає!

Поезія Людмили Камерон

Стара хата

Стоїть хата край дороги, навкруги нікого.
Стоїть собі, зажурилася, бур’ян край порога.
І хвіртка хитається з вітром на одинці.
Коли вітру стає сумно - то скрипить у хвіртці.

Колись бігали босоніж малі ноженята.
Колись з квочкою ходили пухнасті курчата.
Був наповнений життям хлів біля хатини.
Чого тільки не було там: і корови, й свині.
Свого часу були й коні, були і лошата.
Розуміли всяке слово, дарма, що звірята.

Було повно повнісінько життя у хатині.
Був хазяїн справжній в хаті, була й господиня.
Всякого було потрохи: радості і суму.
Діти швидко підростали і гадали думу,
що так добре завжди буде, завжди буде літо,
а природа своє знає, ніде правди діти.

Поезія Ольги Романишин

Липневе...

Окрайчик сонця на хмаровинні,
Дзиґарок серця швидкує нині,
А я — у літо: чимдуж, босоніж...
Ой, леле–леле, чи ладна з–поміж?!
У зілля чисте вдягаю душу:
Час підганяє, правопорушник.
А я — до тебе повільним кроком...
Дощу хотілось — тепер морока...
Густе повітря помежи пальці,
В середостінні — гуп калатáльця:
Вростаю в землю, в сади липневі.
Налий–но зваби у келих Єві!..

 

Дівчинка

Почесна нагорода – за пісню «Білі ангели»

Відоме творче подружжя – Тетяна і Сергій Дзюби стали лауреатами Міжнародної премії авторської пісні ім. Василя Симоненка. Їх відзначено за чудову пісню «Білі ангели». Музику на вірш Тетяни «Сніг лапатий – син слухняний віхоли...», перекладений багатьма мовами світу, створив Сергій. Проникливо та чарівно пісню «Білі ангели» співають Інна й Тетяна Чабан, переможці багатьох міжнародних і всеукраїнських мистецьких конкурсів та фестивалів.

Міжнародну премію авторської пісні ім. Василя Симоненка заснували громадські організації з Волині («Чумацький віз») і Придесення («Криниця») з метою популяризації в Україні і за кордоном справді талановитих сучасних українських пісень, які поєднують прекрасну, глибоку, милозвучну поезію та гарну, оригінальну мелодію, яка легко запам’ятовується.

Отож щиро вітаємо достойних лауреатів! До речі, зараз Сергій Дзюба готує до друку збірку зі ста своїх пісень «Примчу на білому коні», де будуть представлені як пісні на поезії Сергія (зокрема, створені разом із відомими композиторами), так і пісні на вірші українських і зарубіжних поетів, музику до яких написав Сергій Дзюба.

Я ніколи не думав, що може ненависть так...

я ніколи не думав, що може ненависть так,
народившись нізвідки, щедро мене наповнити,
що побачу, як у польоті тривожно птах
не ухилиться від розбитої навпіл бомби – ти

не збирався ще вчора лишати усе, що мав,
і рушати кудись у болота, холодні схови,
до зруйнованих вщент будинків, де ще нема
аніяких запевнень, що їх відбудують знову.

і сьогодні, ненавистю висічений по вінця,
кожне слово – червона смуга від батога,
я дивлюсь і не можу відвести погляд від місця,
де під ковдрою мала б бути твоя нога.

Про війну

Я надсилаю порожні рядки –
Вони змістовні тепер як ніколи.
Пусті поля, пусті береги,
Чорнила скапують стиха додолу...

І мліє палець... Нехай не болить!
Лише думки зазнали утоми.
У скронях тисне, в мізках бринить,
Нема ні крапки у мислях, ні коми.

Усе потоком рветься в папір,
І почуття так сіпають душу.
Я хочу довго про все говорить,
Зізнатись в муках своїх я мушу!

Поезія Катерини Теліги

літо обіцяло

кажеш боляче
грудка сонця у грудях пече
червень щедрий легінь
повні кишені черешень
пригощайся бери каже ще
насолоджуйся наче
це не просто ягоди
бризки часу в кишені
їж каже їж
випльовуючи кісточки через плече
ось тобі інь
ось тобі янь

літо обіцяло серпантинову безкінечність
смагляву байдужість на пальцях і шкірі
від так на світлинах
обіцяло бути розкутим і відвертим беззаперечно
розбурхувати буденність солоною хвилею
котитися повільно-повільно
миля за милею
час від часу сповільнюючи плин
запашним мангальним димом

Поезія Аліни Мозжеріної

Тобі наснилося, що ти мені чужий

Тобі наснилося,  що ти мені чужий.
Тобі на мить здалося, що все втрачено.
І, наче марив, коли чув десь голос мій,
Бо ми ночами один одного не бачимо.
Якби щоночі подих відчували,
Якби торкалися долонь долоні, -
Пильніше б Янголи охороняли.
Та поки жити мусимо в страхів полоні.
А пам'ятаєш, як ти вчив мене, коханий,
До серця руку в такі миті прикладати?
Тож слухай серце, мій єдиний і жаданий.
Воно тобі повинно підказати,
Що я з тобою почуття всі розділяю,
Бо ми навіки разом обіцяли.
Тебе, життя моє, по-справжньому кохаю
Так сильно, як нікого не кохала.

 

Батьківщина

Не люби Україну, як матір стареньку,  –                             
бо надходить той час, і його не минуть,
коли стулить повіки натомлені ненька
і піде від дітей у незвідану путь…
Не піднімеш на ноги вмираючу матір,
хоч сльозами обмиєш,і будеш тужить.
Батьківщину,так само, нелегко втрачати –
і не дай нам, Господь, щоб до того дожить.
 
Полюби Батьківщину,  як рідну дитину!
Як весняну надію, майбутнього цвіт:
хоч хворіє дитина, та мама повинна
все, що тільки можливо, для неї зробить.
 
Материнська турбота лікує, навчає,
стереже від лихого, плекає дитя,
і пишається ним, як воно підростає
повне сили, наснаги, любові, життя.
 
Підіймай аж до сонця, до неба дитину,
щоб ніколи їй світ не затьмарила тінь.
Як дитя – найрідніше  – люби Україну!
Хай здорова зросте для нових поколінь.
Світлана Макаревська

Сій-не сій...

1

Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг!
У Ворсклі (сій-не сій...) не напитала броду,
розкрив обійми вдруге мій віртуальний друг.

І я красива ще... і вік мій не причина,
щоб нишкнути в затінні, шукати цвіркуна.
"Не спотикайся!" - в путь благословляю сина.
Омани многоликі й ковтьоби оминай...

Переклади Марії Слободяник

Адам Міцкевич

ДО САМОТНОСТІ

Самотносте, до тебе я біжу,
мов до води холодної у спеку.
Твої кристали дивні збережуть
чарівність хвилі, затінку безпеку.

Занурююсь повільно у думки
і мовчазну розпочинаю гру.
У хвилях непоборної ріки
я тілом захолону і помру.

Для мене ти – стихія, ти – глибока,
та морок на душі мені щемить.
Мов риба, сонця знов шукаю оком,
Із хвилі виринаючи на мить.

Височина чи глибина, в яких я зник?
Вигнанець не потрібен жодній з них.

 

Данте Аліг’єрі

«БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ»

«ПЕКЛО»

ПІСНЯ ПЕРША

Поезія Олесі Венгринович

З циклу «Маріонетки долі»

…жінка, яка чекає щоб в її життя втрутились

така тиха, що здається, ніби й не дихає.
завмирає при шумі, повертається на голоси.
все чекає, що втрутиться хто-небудь
І тоді усі сенси в житті її оживуть.

допрацьовує тиждень і місяць, ніяк не звільниться
їй не віриться, що так довго чекати, коли з вірою
все чекає свого happy end’у, свого закінчення.
хто розкаже їй, хто посміє ще

Об'єднати вміст