Жінка-УКРАЇНКА

Моя земля – це Україна!
Це стежка по якій ступаю я…
Це Чорне і Азовське море,
Карпати і Полісся, й шахтарів земля…
Крим і Поділля, і Волинь з Донбасом,
Долини квітів і Дніпрова течія…
Трембіта й загадкові косогори,
Стрімкі потоки, водопади і поля!

Моя земля – це Україна!
Це вишиванка, що веде в життя
Це – перша колискова пісня…
Це рідний дім і вишня край села…
Це світ краси, історії й талантів,
Де славні лицарі – Сірко чи Кармелюк,
Мазепа, а чи й Сагайдачний
Життя поклали не для наших мук…

Моя земля – це Україна!
Це і бабуся, і маленьке дитинча,
Що в сповиточку чує рідну мову
І нею перші промовлятиме слова…
Це ті ж слова, що давнину глибоку,
Ще прабабусею наспівані колись
Про ніжний шепіт почуттів коханих,
Що наче квіти від нектару налились…

Моя земля – це Україна!
Велич полів, лісів і рік…
Переткана калиною й барвінком…
Вишневим цвітом у лелеки крик...
Веселка що завмерла в водопадах,
Скупавшись після нової грози…
Спів жайворонка, а чи соловейка
Як таїна казка ранньої пори…

Моя земля – це Україна!
Задумуюсь над долею її,
Сягаю думкою в глибини
І сьогодення й сивину віків…
Так щиро співчуваю Ненці,
Омитій кров‘ю й водами Дніпра,
У Господа благаю сили,
Щоб наче Птиця Фенікс ожила!

Моя земля – це Україна!
Невже цю землю можна погубить
Людей її, що тут бажають жити
Чи й на чужині серце їх щемить…
Любов не може бути бездіяльна,
То ж збережімо наші надбання,
Що вже ніхто не смів їх топтати –
Моя ЗЕМЛЯ ЖИВА!