Жінка-УКРАЇНКА

Запевнюєш в святу надію
І думаєш, що я радію!
Та не до жартів, «владо», чуєш?
Харчами слів пустих годуєш.

А до сім’ї запросиш голод,
А других гість, брат смертний холод.
І в інтернатах прагнуть ласку,
І мріють про сімейну казку.

А плачуть, скільки вони плачуть…
Батькам й країні не пробачать.
Та рана сліз не заживає,
А віра високо літає.

Хтось відтворив, що справедливо,
Пробачте, це мені не диво.
Вже годі йти до Сатани
І з ним чекати світлі сни.

У когось влада у руках
І золотом покритий дах.
А в когось, руки в мозолях
І у даху зломився цвях.

ТАК ГІРКО БАЧИТИ ЦЮ ДІВУ,
В СИНЦЯХ РІДНЕНЬКУ УКРАЇНУ!

Анастасія Черняк-Котлінська