Жінка-УКРАЇНКА

А я живу зеленим літом

Вже пахне осінь теплим житнім хлібом.
І ранок прокидається дощем.
Батьківська хата, вишивана цвітом,
Кидає рушника на літ плече.

Під вікнами гуляє сон дитячий.
І мамин хліб рум’яніє в печі.
Там за столом сидить моя удача,
Замудрена мугиканням сичів.

Сміються яблуні, вагітні плодом.
Десь на причілку гріє спину кіт.
Любов правічна з батьківського роду
Разом зі мною лине в світ.

Збирає сонечок з кущів малини
Дитинство, босоноге та юрке…
І кров’ю наливається калина,
У юнку вироста дитина,
Летить в життя виконувать «піке».

Запахла осінь теплим добрим хлібом.
І заглядає до вікна, мов тінь.
А я живу іще зеленим світлим літом,
І до приходу осені – 
Мільйони сновидінь!

Колискова у війні

Люлі, синку, люлі.
Прилетіли гулі,
Сіли стиха край вікна,
Там, де плачуть кулі…

Мир згубили по дорозі.
Змучені, присіли відпочить. 
А зима пече морозом.
Миру – Мир?! 
Лиш Мир мовчить.

Люлі, сину, люлі,
Прилетіли гулі…
Спи, серденько, спи-засни,
Поки плачуть кулі…

… Душа заклякла на морозі,
Свинець їх пір’я розтріпав.
Вже смерть сміється на порозі…
А Мир зродився в перемозі!
І дух вкраїнський смерть поправ!

Люлі, синку, люлі.
Постихали кулі, 
І злетіли гулі:
Мир на крилах понесли,
Щоб зростали в нім сини.

Люлі, сину, люлі…

Живе у нашій хаті посміхунчик,
На підвіконні, у кімнаті доні.
Такий собі малий хитрунчик.
Не знає він ні суму, ані втоми.
Він полюбляє оповідь веселу,
Вуста вмить залоскоче аж до сміху.
Дарує радість і солодку втіху.
Розбризкує сміхунчики в оселі.
Ми часто вгадуєм: який він,
Наш посміхунчик? Він-бо невидимка.
Коли перегортаєм дня сторінку,
Хихочемо, заведені й невпинні.
Я думаю, він круглий та пухнастий,
З великими очима, на півнеба.
А доня каже, що смугастий,
І має веселковий гребінь.
Він взимку одяга шкарпетки
Із тисячі сніжинок сміхових,
А влітку суне на чоло кашкета
Із сонячних промінчиків-снопів.
Приходить вечір, і в кімнаті чути
Оте "хі-хі", дитяче та дзвінке.
Аби ще доні у дитинстві бути...
Аби наш посміхунчик всюди
Ще розкидав своє " хі-хі" оте.

Ви не кладіть любов на терези —
Вона ж бо невагома, ані грама.
Вона ж — не хліб, не палка ковбаси.
Любов — мереживо з туману.
Це неосяжна купель для людей,
Їх істинна душа і совість,
Життя пресвітла невагомість.
Любов — це серця привілей
На вічний хід.
             На вічний брід. 
                              На поміч.
Загорнена в пелюстку,
Любов зростає у теплі.
Вона заповнить  серця пустку
І розлетиться по землі..
Не змірюйте любов законами:
Вона - мелодія. Маестро, грайте!
Любов — породжена мільйонами.
А знаки більше-менше — то вже зайве.
Нема на світі ще такої міри, 
Якою б вимірялася любов.
Нехай ідуть під три чорти блюзніри,
Що міряють параметри основ.