Жінка-УКРАЇНКА

…Мчали з донькою Наталкою на творчий вечір українців із Криму. Завважили у трамваї №18 ошатно вбраного сивочолого чоловіка з букетом моїх улюблених квітів. Були приємно вражені, коли цей славний пан подарував свої квіти чарівній співачці на тому ж заході, куди спішили й ми.

Учергове10 квітня в Києві в публічній бібліотеці ім. Лесі Українки виступали журналіст, поет, бард і патріот, головний редактор інтернет-видання «Кримська світлиця» Віктор Качула і його донька, співачка Юлія Качула.У творчому заході також взяли участь репер Ванесса та автор і виконавець Міха Невідомський.

День для кримчан видався насиченим, виснажливим, адже зранку вони підбивали підсумки творчого конкурсу.

(До слова. За традицією – на Великодні свята, 10 квітня 2018 року, відбулася церемонія нагородження переможців третього (13-го) Всеукраїнського літературного конкурсу «Ми – діти твої, Україно!» імені кримського українського поета і журналіста Данила Кононенка. Свято знову пройшло у київському Театрі на Подолі (Андріївський узвіз, 20-Б, поч. о 10.30), керівник якого – народний артист України Віталій Малахов – вже третій рік поспіль безкоштовно надає сцену для вшанування талановитих юних літераторів України.

Цього року на церемонію нагородження запрошено 25 кращих юних авторів з Києва, Черкас, Львова, Житомира, Кропивницького, Кам’янець-Подільського, Харкова, Миколаєва, Київської, Чернігівської, Львівської, Черкаської, Івано-Франківської областей, а також з Криму. Всього для участі у літературному конкурсі було подано майже 200 заявок практично з усіх регіонів України, найбільше – близько 130 заявок надійшло від юних поетів, решту – приблизно порівну – подали прозаїки і публіцисти.

Нинішній конкурс особливий – цьогоріч минає рівно 20 літ від дня його заснування в Криму. 1998-го року серед кримських школярів було проведено перший літературний конкурс «Ми – діти твої, Україно!», біля витоків якого стояли голова кримського Товариства української мови ім. Т. Шевченка Алла Петрова, тележурналіст Олександр Польченко та голова Кримського відділення НСПУ, редактор відділу літератури газети «Кримська світлиця» Данило Кононенко, котрий відтоді став його незмінним головою журі, а «Кримська світлиця» та дитячий додаток до неї «Джерельце» – постійними творчими майданчиками для юних літераторів).

Проте в залі бібліотеки зібралися небайдужі люди: поети, співаки-аматори, однокурсники, друзі Віктора і Юлії Качули− люди, які добре знають і шанують творчість поета і його доньки. Отож, утома відступила, і зазвучало Слово.

Сценарій вечора було побудовано як спогад про гітару, яка символізувала певні етапи життя Віктора Качули.

Перша гітара була придбана на стипендію студента лісотехнічного технікуму за 9,50 крб. Елементарні акорди опанував, але доступу до гарного репертуару не було, у неформальному молодіжному середовищі домінували «блатні» пісні. Отож молодому авторові довелося наповнювати цей вакуум авторськими ліричними піснями. Ці «дерев’яні» композиції (у них дуже активно використовувалися образи-символи дерев: ясеня, тополі, берези та ін.) торкалися тем дружби, кохання і туги за домівкою, були популярними в колі друзів Віктора («Додому», «Вечір», «Тополенька», «Зима»). Але і нині, попри простоту образів та невправність рими, вони звучать актуально: бо в Криму, де живе Віктор із сім’єю, нині «холодно», незатишно, і хочеться «додому», в Україну, на Волинь…

Солдатська гітара з’явилася як порятунок від нудоти в «группесоветскихвойск в Германии», де Віктор служив у 1978-1980 рр. Молоді хлопці-танкісти перебували на чужині за парканом, у своєрідному гетто: спілкування зі світом було обмеженим. Дозволено лише листування з рідними/друзями та спілкування між собою.І от якось один російський пацан Ванька Капранов вирвався у відпустку на Батьківщину. Повернувся «в расположениечасти» з транзистором  і… гітарою. Оскільки Віктор уже мав певні навички гри на гітарі, він став своєрідним лідером, навколо нього гуртувалися хлопці. Качула з гітарою часом мав більший авторитет, аніж командир роти, бо хлопці просили «сочинитьчто-нибудь для девушки». Проблеми кохання, вірності, туги за мамою стояли дуже гостро, і пісні («Одуванчики») допомагали долати цей біль і розлуку. Тексти писав переважно російською мовою, але вкрапляв туди своє, волинське (наприклад, «Мавка»). Солдати-москвичі розповіли про пісні В.Висоцького, це обумовило з’яву соціальної теми у віршах і піснях Віктора Качули.

Одного разу капітан ввірвався в казарму тоді, коли хлопці скупчилися навколо нової пісні у виконанні В.Качули. Ротний розізлився, вихопив інструмент, хряпнув ним об підлогу і наступив кованим підбором чобіт. Хлопці заціпеніли. Шок.

Згодом підрихтували гітару – зробили нову кришку із фанери, натягли струни і знову солдати збиралися в коло навколо гітариста і пісняра Віктора Качули. Ротний більше не ризикував зі своїми виходками. А Віктор написав про цю історію пісню «Разбитаягитара».

Студентська гітара з’явилася 1983 року, під час навчання на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У цей період написано найбільше віршів і пісень, для студентського ансамблю «Лелеченька» зокрема. Одну з пісень («Повертайтеся, лелеки») Віктор і Юлія Качули виконали спільно з колишньою учасницею студентського гурту «Лелеченька» Ніною Жежерою та її сином Іваном, який теж добре знає і шанує пісенну творчість колишнього маминого сокурсника.

Із захопленням слухали учасники вечора неймовірні вірші Віктор Качули, написані в студентські роки:

ДЕКОМУ

Чи то я вже в Господа
повірив?
От – якась молитва
на губах:
Боже, подивись,
які ми сірі,
І подумай –
нащо гнув горба?

Гнув та сходив
божими потами,
А до чого? Маєш що єси?
Мабуть, Боже,
на свого Адама
Ти не тої глини замісив.

Чи води не тої наносили
На заміс архангели святі?
Бо ж дивись –
півсвіту заплодили
Все не ті!
Не ті!
Не ті!

Десь взялись
фаянсові зануди,
Десь вродились
глиняні божки,
Наступили світові
на груди –
От чому у світу
дух важкий!

Сірий зад
вельветою прикрили,
Ні ума, ні гордості, ні діл.
Та невже і мене
замісили
На отій застояній воді?

Та невже і я –
по вуха сірий?
Та хіба ж фаянсовий? Хіба?!
Чи цементу батькової віри
В мій заміс Господь
не підсипав?

А кременю прадідів прегордих,
Що тримають землю на горбу?
Ні, Всевишній,
виліпив ти добре,
Тільки ж глину…
випалить забув!

От і киснем, сірі,
на настилах.
От же кожен й труситься,
як пес,
Щоб, бува, дощем не підмочило,
Чи на сонці щоб не репнуть десь.

А Господь як є, то таки дужий,
Ти ж дивися, що за штуку втяв:
Слухай, як видзвонюють
ті душі –
Ті, що обпалилися життям!

Завершилася зустріч гіркими словами Віктора Качули про те, що нинішня українська влада роздавила газету «Кримська світлиця», як той капітан чоботом солдатську гітару. Трагічна історія анексованого півострова відрикошетила на долі тих українців, які не втекли із Криму і донині намагаються тримати там українське небо. Серед них – поет і журналіст Віктор Качула, його сім’я і коло його колег та однодумців. Невеселі роздуми поета-пісняра вилилися в його нову пісню «Наболіло в душі, накримилось…».

Вечір тривав більше 2-х годин. Укотре Віктор Качула спільно зі своєю донькою Юлею зачарував своїх київських шанувальників простим, щирим, образним, мудрим і мелодійним поетичним словом.

Ніна Головченко