Жінка-УКРАЇНКА

Леся Українка – моя землячка і землячка моєї дружини, дідусь якої розповідав нам про неї, бо жив там, де й герої «Лісової пісні»... І мені доводилося писати й виступати про цю, вже легендарну, поетесу та її творчість чимало у різних текстах та контекстах.

А оце нині маю честь знову погрітися у доброму промінні відразу двох чудових жінок, яких поважно люблю, – самої Лариси Петрівни Косач та Любові Романівни Гонтарук, яка оце написала віршовану книгу «Леся Українка. Сторінки кохання», присвятила її «100-річчю з дня смерті Лесі Українки» і попросила мене бути одним із першочитачів, редактором та автором передмови, що я із етично-естетичною радістю причетності до світлої співтворчості і не претендуючи на марнославні лаври та істину в якійсь інстанції, і роблю...

Бо що ще треба людській зболеній нетутешній душі, яка прагне прийти очищеною стражданням, до вічного Дому? А справжня духовна література – одна зі стежинок до молитви (розмови із Творцем).

Пані Люба Гонтарук, яку давно знаю як шляхетну Жінку, створила із благословення іще пріснопам’ятного Олеся Гончара («Любо, у Вас є щось від Лесі Українки, пишіть!») віршовану історію закоханої душі генія, інкрустувавши її конкретними фактографічними цитатами, портретами та біографічними довідками коханих Лесею муз-чин, висловами самої Лесі, впорядкувавши таким чином емоційний хаос (а вся світова література – це історія емоцій) із жіночою охайністю, пройнятою аурою доброго таланту, додавши до всього того авторських думок, мов екзотичних спецій у древнє вино, приміром: «Мало хто знає, але якби Леся жила в наш час, її б однозначно назвали дитиною індиго», «Гамбарашвілі розбив серце відомої Українки», «Однак, Леся довго і важко переживала зраду. Вона відправила Несторові десятки листів, які він залишив без відповіді, тому що просто не мав що відповісти»,

«Справжнім коханням Лесі Українки називають революціонера Сергія Мержинського, (1870 – 1901) друга по нещастю, хворого туберкульозом», «Ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни...» (Леся Українка)... Камертон лірично–драматичного наративу тексту червонострунно задає власне прозоро-світла, нештукарська, щира, інколи зі збитим ритмом (це природно – коли пишеш пристрасно про пристрасть) віршована розповідь без розділових знаків (акценти нехай кожен читач розставляє сам...) пані Люби про Лесю і її кохання, як-от:

                                                                                         « У Лесю був закоханий Максим Славінський,
 якому так раділа мама.

Леся вирішила:
«Він гарний, здоровий, то щоб я не…»

-- 7 --

Я не хочу щоб він страждав
Пив хворобу із мого тіла
Пів життя він мені віддав
Все забрати я не посміла

Такий гарний він як весна
Мама зятя була не проти
Я кохання його спасла
Відірвавши любов від плоті

Ну а сили у нього віз
І чуттів дорогих мав потяг
Він в достатку в любові ріс
Я була в його серці протяг»

Або:

Влітку, побувавши на Полтавщині,
 на хуторі Зелений Гай, Мержинський подарував
 Лесі Українці зібрання творів Гайне німецькою мовою,
залишивши на першому томі автограф:

«Панне Лесе в знак дружеской приязни
 8/VII 1900 г. Сер. Мержинский»

***

Панні Лесі о світку милий
Знову приязність показав
Твори Гейне мабуть не злились
Що з любов‘ю не підписав

Дружня приязність також файно
Не вмів хибити пан Сергій
Була в нього сердечна тайна
А для Лесі мав почерк свій

Чи:

--3--

Моя дівчинко сині оченьки
Світлий промінь і дивний чин
Лиш тобі ту стезю пророчили
Якщо мова йшла про мужчин

Ти шляхетна і справі віддана
В тебе небо душа і хист
Ти любові жарину звідала
Ставши з нею у повний зріст

Тобто маємо справу із класикою жанру про драми шекспірівського діапазону: хтось любив Лесю Українку як жінку, а вона не любила того когось... із кимось було навпаки...

Пульсацію цих епічних колізій і маємо змогу ще раз катарсисно пережити на твореному з поважною любов’ю мудрою Любою Гонтарук на лірично-драматичному тлі, щоби стати кращими, тоншими, красивішими, божественнішими...

Ігор Павлюк