Жінка-УКРАЇНКА

Леся Українка – моя землячка і землячка моєї дружини, дідусь якої розповідав нам про неї, бо жив там, де й герої «Лісової пісні»... І мені доводилося писати й виступати про цю, вже легендарну, поетесу та її творчість чимало у різних текстах та контекстах.

А оце нині маю честь знову погрітися у доброму промінні відразу двох чудових жінок, яких поважно люблю, – самої Лариси Петрівни Косач та Любові Романівни Гонтарук, яка оце написала віршовану книгу «Леся Українка. Сторінки кохання», присвятила її «100-річчю з дня смерті Лесі Українки» і попросила мене бути одним із першочитачів, редактором та автором передмови, що я із етично-естетичною радістю причетності до світлої співтворчості і не претендуючи на марнославні лаври та істину в якійсь інстанції, і роблю...

Останні дні. Остання дорога.

 В останній період свого страдницького життя Леся Українка продовжувала вести мужню боротьбу зі своєю недугою. Влітку 1913 року лікарі порадили їй поїхати на гірський курорт в м. Сурамі (Грузія). Туберкульоз виснажував поетесу фізично і духовно. В цей час вона знову повертається до улюбленої теми – античної міфології. Важкохвору Лесю хвилюють літературні справи в Україні, вона вирішує написати для альманаху «Арго» твір, задум якого виношувала кілька років. І диктує матері Ользі Петрівні короткий конспект поеми «На передмістю Олександрії…» з життя древніх єгиптян – про боротьбу двох ідеологій: нової християнської, що обслуговувала панівну верхівку, і старої, еллінської, що культивувала свободу і красу людини. У творі йдеться про те, як діти грецького філософа Теокріта ховають у пустелі батькові папіруси і звертаються з проханням до бога Сонця берегти їхні скарби, щоб нащадки дізналися колись про велику мудрість пращурів: «Геліосе! Рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!».

Збурилися… Озлобилися… Сплакалися… Зробилися всі, як один, політично обізнаними і політично активними, рішучими, вольовими… І стало це нашими буднями-святами-думками-диханням... А життя, в особах цілком конкретних людей, зненацька висмикує до якогось геть іншого світу – де болю і надій ані трохи не менше, але верховенствує там безапеляційна віра, сила духу і любов.

Вистава «Лесині листи» Хмельницького академічного обласного театру ляльок «Дивень» у виконанні акторів Лідії та Сергія Корницьких (постановка Сергія Брижаня) вчора упродовж півгодини чарувала містерією професійності і глибинної суті.